Дуже щемка і зворушлива книга. 5-річка поки не сильно пройнявся історією, а от я двічі читала і двічі ридала. Тема дуже важлива і дуже талановито подана. Залишає по собі відчуття світлої журби.

Рік тому у нашу родину ввірвалася Смерть. Вона прийшла так нежданно... Мій чоловік втратив свого тата, а діти - дідуся. Ми, дорослі, виявилися зовсім не готовими до такої втрати, що вже й казати про малечу. На жаль, смерть ніколи не попереджає про свій прихід і підготуватися до нього просто не можливо... Чомусь у нашому суспільстві прийнято оберігати дітей від смерті, не брати на похорон, уникати кладовищ, елементарно замовчувати цю тему. Ми теж спочатку розгубилися і не знали, як правильно поступити... Особисто я вважаю, що з дітьми важливо говорити, особливо у неприємних ситуаціях. Так, це важко, адже у горлі ком, думки стрибають, а сльози ллються з очей. Наші діти практично не ставили запитань, але вони теж переживали втрату, по своєму, по дитячому... Ця книга розповідає про хлопчика, який також втратив улюбленого дідуся. Рідні не дуже хотіли говорити з ним на цю тему, а можливо просто не вміли. Есбен має багато питань, на які не отримує однозначної відповіді і довго не може заснути... Саме тоді і з'являється дідусь, який став привидом. Кілька ночей вони разом шукають те, що тримає дідуся тут, на землі, про що він ніяк не може згадати... Раніше ми не читали книжок про смерть. Зараз же, рік по тому, мені було приємно прочитати її з дітьми. Ця історія така світла, обнадійлива, життєдайна, особливо для тих, хто пережив біль утрати. Звичайно, ми сумуємо за нашим дідусем, але прочитавши - змогли поговорити, згадати приємні моменти, посумувати з посмішкою...

Книга "Мій дідусь став привидом" автора Кім Фупц Окесон нас зацікавила своєю містичною назвою і не дарма... В три роки нашому сину почали видітися якісь "люди-привиди" і він дуже плакав і кричав, але я з допомогою цієї гарної історії змогла заспокоїти малюка. Ми прочитали казку про померлого дідуся, який повернувся, щоб знайти щось важливе, що забув, та його внука, який йому в цьому допомагав. Потім ми обговорили з ним в альбомі на фото наших дідусів і бабусь, які померли, але не перестали існувати. Я розказала сину, що вони могли прийти подивитися який у них гарний росте онук та правнук, можливо хотіли йому щось сказати, щоб він передав нам, бо ж діти ще настільки чисті, що лише вони ще пов'язані з тією іншою реальністю. Ми обговорили з сином ситуацію. Що не треба боятися, а треба спробувати налагодити контакт: запитати хто ви? що ви хотіли? і тому подібне. Це допомогло синові побороти страх і його видіння перестали з'являтися. Можливо їм не вистачало наших згадок про них. Це звісно лише моя думка, але ж так хочеться вірити, що вони завжди поряд.(((