Дуже невеличка, проте емоційно насичена історія. Люсі Бартон майже три місяці лежить в лікарні, якесь ускладнення після операції. Чоловік лікарні не любить, тож просить приїхати її маму. Люсі радіє цьому факту, бо ж з мамою вони не бачилися багато років. Паралельно з розмовами мами та доньки в лікарні, спливають дитячі спогади Люсі, про її біде та не щасливе дитинство. Все про що вона мріє це почути від мами, що та її любить. Люсі письменниця, яка має родину, живе в Нью-Йорку, але її весь час переслідує самотність, це ніби якась хвороба, що не відпускає її ніде й ніколи. Сподобалося, що Нью- Йрка в книзі було багато. Не сподобалося, що було багато несказанно. Я зрозуміла, що батьки Люсі були пуританами, але чого вони з нею не спілкувалися, декілька розділів було присвячено письменниці Сарі Пейн, для чого її вставили в цю оповідь, про складні стосунки між батьками і дітьми, я не зрозуміла. Історія трохи меланхолійна і депресивна. Окремою гілкою ідуть стосунки Люсі з чоловіком та доньками. І хоча вона щоразу пише, що вони ні до чого в цій історії, але ж видно, як їй болить від поразки у цій сфері. Загалом Люсі Бартон сильна жінка, яка пройшла тяжкі випробування і стала знаменитою письменницею. І ця книга варта уваги, бо піднімає складні питання в стосунках з близькими людьми.