Мені було дуже цікаво її читати. Але з самого початку , ще до покупки , я була позитивно налаштована щодо книги, адже хотіла дізнатися залаштунки життя гейш, тому незважаючи на якісь дивні моменти в сюжеті, мені сподобалось. Адже на той момент яй хотіла побачити негламурну правду про гейш. Хоча зараз поширюється в інтернеті інформація, що твір не зовсім відповідає дійсності, але хто зна.

Нууу… ви, мабуть, закидаєте мене тапками, але чесно скажу – ця історія мене геть не розчулила. Чекала на щось потужне, емоційне, а натомість отримала дуже повільний, довгий і місцями нудний сюжет. Так, я була готова до неспішної оповіді, бо це історичний роман, але тут темп настільки розтягнутий, що іноді ловила себе на думці: коли ж уже щось станеться? Що мені справді сподобалось – це тонкощі життя гейші. Я ніде більше так докладно не читала про те, як дівчат готували, виховували, які традиції, правила, як будувалася ця закрита система. В цьому сенсі книга цікава й пізнавальна. Головна героїня мені імпонувала – вона розумна, спостережлива, гнучка й водночас з характером. За нею цікаво було стежити, особливо на початку її шляху. Проте емоційного зв’язку з нею у мене так і не виникло. Що викликало огиду – це батько дівчат, чоловіки довкола та особливо Гарбузик. Вони – концентрат егоїзму, жорстокості й користолюбства. Гарбузик просто корисливе, безхарактерне створіння. Здавалося, що кожен чоловік у цій історії використовує героїнь як товар. Можливо, це й було метою автора – показати систему через людей, які в ній живуть, але враження залишилося неприємне. У підсумку: так, роман дав мені уявлення про світ гейш, відкрив певні культурні нюанси, але емоційно не зачепив і не став для мене «вау»-читанням. Занадто затягнутий, місцями навіть монотонний.