На мою думку, Марко Вовчок є однією з найчуттєвіших представниць української літератури. Її оповідання невеличкі за обсягом, проте сповнені сентиментальних переживань любовного характеру, які змушують читача співпереживати головним героям, викликають меланхолічний настрій і здатні розчулити до сліз. З усіх оповідань Марка Вовчка мені найбільше запам'яталося оповідання-балада під назвою "Максим Гримач", яке я читала ще у школі. "Максим Гримач" - це історія трагічного кохання, якому не судилося стати щасливим через соціальну нерівність і батьківську непохитність. Катерина Гримач щиро покохала хлопця Семена, проте її батько, заможний козак Максим, категорично відмовив доньці зустрічатися з небагатим парубком, сказавши: "За бурлаку не віддам, нехай він хоч місяця з неба схопить". Семен мав плисти на інший берег ріки на здобуток і обіцяв коханій, що вже незабаром він перестане бути наймитом, стане вільним козаком і тоді прийде до Максима Гримача прохати руки і серця Катерини. От тільки не судилося закоханим бути разом: Семен загинув на річці під час сильної бурі, а Катерина не змогла винести туги за коханим і покінчила життя самогубством. Залишився Максим Гримач з молодшою донечкою Тетянкою. П'ять років нікуди не виходив з хати: тужив за Катериною.За цей час Тетяна стала дорослою дівчиною, і до неї посватався молодий сотник. Настав день весілля. Максим Гримач поблагословив молодят і пішов на берег Дніпра. Він знову згадав свою старшу дитину, долю якої він загубив, і на очі йому навернулися сльози. Рекомендую кожному познайомитися з творчістю Марка Вовчка, адже недаремно Іван Франко називав цю письменницю ясною зорею нашого письменства.