Ця книжка належить до тих, які дуже добротно написані, легко читаються, але при цьому постійно з’являлися персонажі, які я начебто уже зустрічала в цьому творі, але в паперовій книжці це перевірити нереально. Або ж десятки моментів, на яких зав’язаний сюжет, а я не розуміла, чому про це взагалі згадали у творі. Наприклад, головний герой Іґнацій одержимий дослідженнями історії Станіславова (Івано-Франківська). І ні з того, ні з сього у творі йдеться про Влада Цепеша. Або про Османів. Я не історик, тому уявлення не маю, як турки стосуються Австро-Угорщини, і з широких розповідей автора теж цього не збагнула. Але навіщо все це було? Або історія з інтерв’ю, яке брав в Іґнація Іван Франко наприкінці роману: яку роль він (Франко) виконував у тексті, для чого узагалі був згаданий у творі? Наскільки я зрозуміла, ідеєю історичної реконструкції подій тих часів був одержимий сам Остап Українець, тож усю інформацію, яку знаходив про своє місто тих часів, намагався вплести в сюжет. Але подекуди виходило зовсім незрозуміло й необґрунтовано. Також Іґнацій в результаті мав вигляд дещо придурка. Я погуглила і з’ясувала, що він реальна особа, багаторічний мер Станіславова. Але у творі йдеться тільки то про волів, які він незаконно переправляв звідкись – кудись, то його самоув’язнення, яке він використав із користю, бо нарив багато інформації про Потоцьких в архівах Відня, то про його стосунки з дружиною, які можна охарактеризувати просто як відсутні, бо то він читає з нею архівні джерела, а то взагалі кілька років не згадується, чи вона існує як така. Думаю, Остапа Українця як івано-франківця неабияк зацікавила доля рідного міста, тому виникла ідея написати про нього твір – про тих, хто має стосунок до розвитку міста. І з твору помітно, який масив джерел опрацював автор. Однак це все не вклалося в якийсь притомний сюжет. І я так і не збагнула до кінця, що ж таке малхут. Також у мене виникли питання до мов. Деякі персонажі говорять німецькою, а деякі польською. На початку твору автор просто зазначав, що такий-то персонаж відповів німецькою. Я ще й зраділа, що немає полотен перекладу. Коли ж далі інші персонажі говорили польською, то вже йшов переклад. Ну, що ж, подумала я, напевно, автору польська ближча, то він до неї вдався, а німецьку проігнорував. Але ще далі персонажі говорили німецькою, і вже йшов переклад їхньої балачки. Цього приколу я не дуже зрозуміла. Загалом книжку можна читати, хоча б заради мови, а вона у творі багата й колоритна. Принаймні я не ставлю хрест на авторові і планую прочитати й новіші його книжки. Але без моральної підготовки, мабуть, не варто братися за твір.

Історія міста з таємничим орденом на додаток. Ігнацій Камінський, головний герой цього роману, - історична постать. Починається оповідань у його не найкращі роки: адвокатська практика не процвітає, доводиться займатися трохи дрібним шахрайством. Але випадкова знахідка все змінює. Ігнацій вирушає у погоню за розгадкою таємниці могутнього Ордену Дракона, і ця погоня займе двадцять років його життя. За ці двадцять років Камінський встигне стати бургомістром і значно покращити своє становище. Роман показує, яким було життя у Станиславі до Камінського і після. Адже, окрім пошуків Ордена Дракона, він серйозно змінив місто. Його бурхлива молодість вплинула на характер, і звинувачення у корупції теж були, але мер багато доклався до того, чим став тоді ще не Івано- Франківськ. До речі, чоловік, чиє ім'я носить місто зараз, у романі теж є. Книжка історична і пригодницька, і водночас трохи приглушає те захоплення австрійськими часами, що подекуди існує і нині. Це не біографія Камінського у класичному сенсі, але після її прочитання про бургомістра хочеться дізнатися більше. У нас навіть пам'ятник йому є біля одного ресторану.

Дже цікаво було читати про рідне місто, про вулиці якими ти ходиш ледь не щодня, про історії які вони в собі приховують. Історія про найкращого бургомістра в історії Станіслава - Іґнація Камінського, книга про те, наскільки людина може бути одержима ідеєю і на скільки ми можемо завдяки звіриним інстинктам прагнути досягнути чогось. Одразу видно що автор опрацював дуже багато матеріалів, документів. Хоча в мене і були якісь знання з теми книги, але в ній все впорядковано та ще й викладено в доступній формі в якій зрозуміло і цікаво буде навіть тим хто від цієї теми достатньо далеко. Хоч це й дебютний роман автора, але написаний він просто прекрасно. Багато діалектів, слів які розуміють люди з певного регіону, вдалі характери персонажів з різних куточків імперії і багато таємниць. В кінці навіть з‘явився Іван Якович Франко. В честь якого в подальшому і назвуть це місто. Книга пронизана таємницями і спробами їх розгадати на кожній сторінці. Це підкуплює. І мені дуже вже хочеться почати читати нову книгу автора. Поки я не визначився це буде «Дискордія» чи «Канцелярія хрестовий походів», але я знаю точно, що вони обидві будуть цікавими.