Мокр фон Губперук знову в дії! Пошта Анк-Морпорку працює, як годинник. Колишньому злодієві вдалось зробити, здавалось би, неймовірне з помираючою структурою - і тепер він...занудьгував. Мокру хочеться азарту, новизни - настільки, що він навіть сам до себе намагається вдертися, випробовуючи способи проникнення до поштового відділку та тренуючи руки, які не хочуть забувати відмичок. На допомогу знудженому авантюристу завжди готовий прийти Ветінарі - і якимось чином він завжди знає, ЩО потрібно Мокру, навіть якщо той спершу буде проти. Тепер перед фон Губперуком - ні багато, ні мало - стоїть задача налагодити роботу банківської системи міста. На додачу до цього, помирає управителька банку, лишаючи дивний заповіт. Тож Мокр ніби і керуючий банком, але… за спиною офіційно призначеного заповітом лідера - собаки. Як завжди у Пратчетта, це тонко й смішно. Як завжди, логіка фон Губперука та його харизма змушують закохуватись у цього персонажа попри його не зовсім світле минуле (а що взагалі є світлого в Анк-Морпорку?.. Отож!). Тут золото буде відкинуте за ненадібністю, тут з’являться перші купюри міста, тут тисячолітні големи повстануть з землі та шукатимуть господаря… Мокре, тобі точно не буде нудно! Сподіваюсь, вам також.