До придбання цієї книжки ніколи не чула про Лео Перуца, але під час замовлення книжок видавництва "Піраміда", а саме творів з серії "Приватна колекція", продивилась наявні видання і анотація до цього роману мене полонила, ще й обкладинка додавала інфернальної атмосфери. Як для роману, "Майстер судного дня" - надзвичайно короткий, для мене він скоріше сприймався як повість. Попри дещо меланхолійну атмосферу та романтичні описи приміщень, людей та природи, досить заплутаний сюжет, загадку про "вбивцю" і натяки на певну потойбічну прив'язку подій, персонажі не викликали в мені душевного відгуку чи симпатії, читати загалом було цікаво, але трохи складно рухатись далі, хоча мова перекладу, помірна описовість - все було у нормі. Сама книжка досить гарно оформлена, хоча якби репродукції на авантитулах були кольоровими - видання від цього лише б виграло. Як на мене, сторінки - надто білі і шрифт нагадує комп'ютерний друк. Не виключено. що саме надмірна яскравість сторінок дещо вповільнювала читання.

У німецькомовній літературі початку минулого сторіччя Лео Перуц був одним із найпопулярніших представників. Він був майстром динамічних, хвацько закручених трилерів з елементами експресіонізму, який тоді ще тільки починав застосовуватись, а у літературі взагалі сприймався як щось дуже чудернацьке. Варто зазначити, що таку майстерність Перуца оцінили не тільки звичайні читачі, а й знані літератори, деякі з них були, відверто кажучи, талановитішими і вагомішими в літературі постатями, аніж він. Так, до прикладу, прихильником цього письменника був Хорхе Луїс Борхес. Взяти хоча би один із його найвідоміших романів – «Майстер судного дня». Тут Перуц зарекомендував себе як майстер характерного для жанру саспенсу сюжету із так званим попереднім повідомленням. Головну подію, а також те, чим все закінчиться ми дізнаємось на самому початку розповіді. І саме завдяки цьому книга вийшла такої незвичайною й цікавою. Її можна рекомендувати всім, хто любить оригінальні книги. Від мене – п’ять зірочок.