Здається, чим старшою стаю, тим більше хочеться знати своє коріння. Інколи навіть і спроби якісь робиш, намагаєшся щось знайти, а навколо ніби пустка. Добре, якщо хоч до прадідів доберешся. Та в житті їх, таке враження, нічого й не відбувалося. Все якось буденно і прісно. Книга "Мабуть Естер" не є художнім твором. У мене рука таке написати не підніметься. Постійною була асоціація з подорожніми замітками. Чи пошуковими записами. От відчуття неоформленості, незавершеності залишилося присутнім. Ніби текст "завис" десь між літературою і науковою публіцистикою. Першому бракувало сюжету й емоційної складової, другому-послідовності і науковості. І обом влучних фотоілюстрацій. Ті, які є, надто маленькі здебільшого. На них нічого не видно. А шкода :-( От чого було достатньо-це бажання автора знайти свою родину-велику, строкату, понівечену часом, війнами, таборами. Знайти всупереч усьому і будь-де. Звісно, "Мабуть Естер" історія приватна. Та саме ось такі "приватні" історії і творять історію загальну. Там є чудова репліка, хоч і теж у когось поцуплена, про смерть одного, двох, трьох як трагедію, а от вже 100000-це статистика. Усього лиш безіменна безособова статистика. За нею не варто лити сльози, ім"я згадувати в молитві, ставити свічку... Таки раджу!

Нашумевшая книга Кати Петровской «Наверное Эстер» - это очень личная история этого автора о поисках ею своей родни, которую бурная история двадцатого века раскидала по всему миру – от Дальнего Востока до Соединенных Штатов Америки. Эта история показалась мне очень частной, поэтому книга не воспроизвела на меня сильного впечатления. Да, здесь поднимается тема расстрела евреев в Бабьем Яру во время Второй мировой войны, но написано это все настолько рвано, что шансов до конца погрузиться в повествование у меня не было. Признаюсь, что это единственная книга этого издательства, которая мне, можно сказать, не понравилась. Но, наверное, это дело вкуса. Сама Катя Петровская родилась в Украине, но у нее еврейско-русское происхождение. Мне показалось, что к Украине и всему украинскому у нее в лучшем случае снисходительное, а в худшем – враждебное отношение. Лично для меня книга «Наверное Эстер» - это частная история, если хотите, дневник, который ничего нового не сказал и, уж конечно, не стал прорывом в литературе.

Про книгу Каті Петровської «Мабуть Естер» багато писали і говорили ще до того, як вийшов її український переклад. Петровську називали німецькою письменницею українського походження, хоча у книзі підтвердження цьому я не знайшла. Авторка сама пише, що має єврейське, російське й польське походження. Взагалі згадок України й українського у книзі обмаль і всі вони або поблажливі (як-от наприклад те, що у похилому віці в жінок, які приїхали до Києва в молодості, починала проявлятись їхня сільська сутність – хустки, зав’язані вузликами під шию, і українська мова), або відверто негативні (твердження про те, що «українці вбивали євреїв», і це пряма цитата). Крім того, у книзі безліч історичних штампів, тому загального захвату від неї розділити, на жаль, не можу. Сюжету як такого у творі немає, є подорожі авторки і головної героїні в одній особі, метою яких є пошуки свого коріння та відслідковування доль (здебільшого трагічних) своїх родичів з обох боків. Бурхлива історія двадцятого сторіччя розкидала предків Петровської не просто по різних країнах, а по різних материках. Когось їй вдасться знайти, про когось – дізнатись мінімум інформації, а хтось так і залишиться незнайденим. Найболючіше те, що навіки втраченими залишаться навіть імена. Як звали бабусю, яка підійшла до німецького офіцера, аби спитати дорогу до Бабиного Яру, а він навіть не озираючись вистрілив їй у голову? Мабуть, Естер.