Це тепер одна з улюблених, нещодавно прочитаних мною книг. Вчить жити, цінувати, задумуватись над власними вчинками, ти і переживаєш за героїв, і навіть засуджуєш. Історія дружби двох хлопчиків: Аміра та Хассана, яка виявилась надзвичайно складною та заплутаною. Ви точне будете намагатись знайти відповідь на питання, а чому ж він так поступив, чому так відреагував, чому не заступився, промовчав. А як вчинили б Ви у такій ситуації? Книга про життєві перипетії, зачіпає аспекти соціуму та сім'ї, про Афганістан різних часів розквіту та занепаду, Афганістан у довоєнний та післявоєнний час, про прихід туди росіян, релігійні аспекти, воєнні суперечки, про Схід, про ціну дружби, про спокуту провину, про те як тяжко гояться рани, і про те як знову зробити щось хороше. Тут і зрада, і відданість, і боягузство, і корисливість. Однозначно обов'язкова для прочитання, хоч і не для людей зі слабкими нервами. Тут і захочеться обдумати все, і сльозу можна пустити, і що найприємніше залишає післясмак з власних роздумів.

Для тебе-хоч тисячу разів! З такими словами і жив Гассан - афганський хлопчик, який за своє життя зробив стільки доброго, що, здається, жодна дитина на таке не здатна. Історія про двох хлопців, друзів, які є дуже схожими та водночас абсолютно різними. Але їхні життя переплітаються назавжди. І те, що здається не важливим для одного, стане сенсом життя для іншого. Найбільш емоційна книга, яку мені доводилося коли-небудь читати... Були моменти, коли потрібно було відкладати книгу і.. думати.. багато думати... Як важливо пам’ятати про те, хто насправді ти є ... Після прочитання хочеться перечитати всі твори Халеда Госсейні. Розумію, що вони важкі для сприйняття, але вони точно "справжні". Доросла історія про дітей, яка перевертає твоє внутрішнє "я" і після прочитання ти ще довго не можеш прийти до тями. "Завжди є спосіб знову стати хорошим"- це ті слова, які ми повинні пам’ятати завжди, у будь-якій ситуації та за будь-яких обставин. Дуже раджу прочитати цю неймовірну книгу, яка допомагає нам пригадати, хто ми є насправді.

Я з певною недовірою ставлюся до книжок-бестселерів New York Times і не тільки. Чомусь інколи широко розрекламовані твори мені зовсім не заходять, навіть написані у моїх улюблених жанрах. Ця книга виправдала свою популярність на всі 100 відсотків. Вона - неймовірна. Я навіть насмілюся припустити, що вона сподобається майже кожному читачу. Американський письменник афганського походження Халед Госсейні дебютував у 2003 році із цим твором і його історія підкорила світ, як пафосно це не звучало б. Історія дуже нетипова, бо йдеться про країну, яку я чула досі зовсім-зовсім мало, окрім війни, а що вже говорити про Європу чи США, для яких Афганістан - це певною мірою екзотика. Вона - про дружбу і зраду. Про совість і про біль. Так писати, доторкаючись до оголених нервів, може лиш письменник від Бога. Ця історія прикувала мою увагу до самісінького кінця і вивернула душу. Викликала не скупу сльозу, а справжні ридання. Вважаю, що це одна із найкращих книг, які я читала. А яка ж вона для вас? Рішення за вами.