«Життя - як дуга лука. Кінці її - твої точки опори. Вони ніколи не зустрінуться, вони завжди по різні боки океану, як чорне та біле. Вони - твоя суперечність. Але ти не можеш без неї жити. Кожен із нас розділений навпіл. Дві половини, два полюси, два бажання, два шляхи, що йдуть у протилежних напрямках. Лише тятива їх примирить.» В моем детском читательском прошлом «Мифы и легенды древней Греции» занимали почетное место. Они нравились мне гораздо больше, чем китайские и египетские - вероятно из-за того, что боги были наделены чертами людей и постоянно появлялись в их жизнях, а в самих историях было много любви и страстей (тогда мне это казалось чем-то таким запретным). Книга «Ловець океану» Владимира Ермоленко как раз создана для таких ценителей древнегреческой мифологии как я, а также для тех, кому по душе философские размышления. Помните историю Одиссея, весь его долгий путь к Итаке, Пенелопе и Телемахе? А теперь представьте, что он добрался до своего острова, но ни дома, ни жены с сыном нет. Дом стал сплошной развалиной, Телемах ищет отца в море, а Пенелопа - это символ ожидания и тоски - устала ждать и оставила Итаку. Одиссей решает прожить свою жизнь заново, исправить ошибки, смыть всю свою спесь, и проплыть назад, от Итаки до Трои. Но «Ловець океану» - не только об Одиссее. Она о любви, страданиях, ожиданиях, об отношениях между женщинами и мужчинами (впрочем, война, к которой возвращается Одиссей - это также женщина). Эта книга вызывает восторг от строения и стиля каждого предложения, ее хочется цитировать вслух, записывать в читательский дневник целые абзацы, и обязательно их потом перечитывать. У автора очень узнаваемый стиль, синтаксические структуры, слова красиво сложенные в кучки. В романе много философских тезисов. С одними абсолютно соглашаешься, с другими хочется поспорить, однако равнодушными рассуждения автора не оставляют. Так же, как и чувственные описания отношений между мужчинами и женщинами, и не только платонических. И попытки объяснить эмоциональную разницу между мужчиной и женщиной. Свой читательский год я завершил прекрасно - не просто хорошим романом, не просто интересной историей, не просто наслаждением от красивых людей / богов / пейзажей, а целой философией жизни и смерти, любви и ненависти, прощения и прощания. Подобное можно читать много раз, и все равно найти что-то новое, то, что нужно тебе в данную минуту.

Здається, я знову не попала в хвилю) Книга не те що мене не пройняла, вона якось ніби просто пройшла повз. Здається, мої очікування після вражень інших читачів, були дещо завищені. Я чекала чогось аж такого. Вибуху! Спалаху! Виверження! А побачила обрАзи, нерозуміння і пошук винних. Якщо ще чоловіча лінія була для мене направду чуттєвою і новою, то жіноча дратувала. Щось мені останнім часом не попадаються чоловіки, які вдала пишуть про жінок. Ось і тут почуття Пенелопи, Навсикаї, Каліпсо, Цирцеї, Сцилли мені, як жінці, здалися неправдивими, прилизаними чи ж навпаки, перебільшеними, якимись показовими і штучними. Очевидно, така література або не моя, або не в той час читана, та це в жодному випадку зовсім не означає, що така проза не має права на існування. Я всього лиш читач, один із тисяч. І дякую автору за можливість пригадати трохи грецьку міфологію і поглянути на історію у той неприпустимий умовний спосіб, який ця наука терпіти не може: "А що, якби..." Читайте!

«Ловець океану» від автора Єрмоленко Володимир Ми усі знаємо Одісея, його мандри та справжню силу до життя. Герой повернувся в Ітаку після багатолітніх блукань, і тут він не знаходить рідних. Чому? Що за хибний шлях? Як повернути все? Книга демонстурє подорож Одісея у зворотньому напрямку, де він переживає усі події, буває в усіх пережитих місцях, та переживає все більш емоційніше. З кожним кроком герой сильніший, розумніший та знає ціну смерті, коханні та провині. Автором книги Володимир Єрмоленко український філософ, кандидат філософських наук, викладач Києво-Могилянської академії. Це перший художній роман Володимира. Історію Одісея я полюбила, ще з дитинства. І повернутися знову у мандри з мужнім героєм - це радість. Нові емоції та нові переживання. Видавництво класно впоралися із обкладинкою. Крім того, нагадують усім про забутий епос. Ось цікавий уривок з книги: "Я зруйнував Трою і зійшов у царство мертвих, я бачив чужу смерть і чужу безодню, я впускав солону воду під свою шкіру, ховаючи її, як пастух ховає овець від дощу. Кохання й ненависть увійшли в моє серце, як дві стріли, і я часом не міг відрізнити одну від одної, рани від обох породжували біль, але смерть моя мене не впіймала. Одіссей, так мене звати."