Це книга, яка вже багато років залишається для мене особливою. Вперше я прочитала її приблизно десять років тому, тоді ще російською. І саме з неї почалась моя любов до Лорана Гунеля. Мене тоді вразило, що про такі глибокі речі можна писати так просто, легко й захопливо. На перший погляд це невелика історія про зустріч і розмови, але насправді - це книга про кожного з нас. Вона дуже м’яко, без повчань, змушує задуматися: а що мені заважає бути щасливою? Чому я іноді сама обмежую себе страхами, сумнівами чи чужими очікуваннями? Лоран Гунель має особливий талант - підносити важливе легко. Він не тисне на читача, не нав’язує істин, а ніби запрошує до розмови. Його стиль простий, але за цією простотою глибина. Саме тому його книги читаються швидко, але залишаються в думках надовго. Для мене головна думка цієї книги - щастя не приходить ззовні. Воно не залежить від статусу, успіху чи інших людей. Воно починається всередині. З наших переконань, з нашої готовності чесно подивитися на себе й щось змінити. Я люблю цю книгу за її атмосферу - вона ніби тепла розмова, яка залишає після себе світлий післясмак і внутрішній спокій. До неї хочеться повертатися в моменти сумнівів, щоб знову нагадати собі просту, але важливу річ: ми набагато більше впливаємо на своє життя, ніж думаємо. І окрема радість для мене - що сьогодні цю книгу можна прочитати українською. Це особливо цінно й приємно, адже такі історії хочеться проживати рідною мовою.