Яке ж неймовірно прекрасне видання! Яке ж воно гарне, як вабить і милує око! А історії, заховані під мальовничою обкладинкою -дуже важливі, цінні, справжні. Не багато жінок наприкінці 19 на початку 20 століття наважувались писати про становище жінки у суспільстві, про соціально-економічне пригноблення селян, про становище цілої нації українців під гнітом інших країн і народів. А Ольга Кобилянська писала. І писала про це щиро, щемко, правдиво і сильно. Я захоплююся її романом "Царівна", про молоду, розумну, тонку душею, інтелігентну Наталку Верховичівну, сироту, яка у домі свого вуйка (дядька) та його злої жінки відчувала себе чужішою та знедоленішою, ніж якби жила зовсім у чужих людей. Вона закохується у гарного та , на перший погляд, освіченого та благородного Орядина, і їхнє взаємне кохання для дівчини як світло у віконці, але Орядин швидко забуває усі слова та обіцянки, які говорив своїй "царівні". Ця історія про любов: вона не приходить тільки одного разу, вона може навідатися ще, якщо відкриєте серце.