Не знаю, що відчувалося сильніше: радість від отриманої новинки про найкращих у світі подруг Даню і Еллу Фріду, чи нотки суму через усвідомлення, що ця частина сьома і остання. Пригоди Дані у Римі, на весіллі її тата, на яке не запросили Еллу Фріду, теж цікаві)) Хоча історія із чужим собакою викликала в мені не зовсім позитивні почуття, але то "мамські" хвилювання далися взнаки. Хоча і Марійка обережно так слухала про те, ЯК можна кудись піти самій у незнайомому місці у незнайомій країні у такому віці..) Та певно так авторка зачіпає тему незнайомців, і поведінки дітей із ними. Тема, яку дуже варто проговорити із нашими дітьми. Як на мене, не розумію також, чому не можна було запросити родину Елли Фріди на сімейне весілля. Але такий сюжет) Можливо завдяки такій ситуації мала змогу розгорнутися сюжетна лінія Елли Фріди, де вона сумує за Данею (як і Даня за нею!) і виявляє свій сум дуже оригінально і креативно)) Але як, не скажу, прочитаєте)) У сьомій частині розкривається лінія стосунків Елли Фріди та її молодшої сестрички Міранди. Тема важлива, бо стосунки старших і молодших дітей – це та ще морока)) І мені, і Марійці сподобався момент, де авторка розповідає, через що Даня була щаслива у свої 4, 5, 6 і 7 років)) І якою цікавою може бути така градація "щасть" дівчинки. Це викликає милу і щиру посмішку) Книга загалом має хороший настрій. Та не обійшлося без важких моментів як-от хвороба Дані і її перебування у лікарні. Одужувалося повільно і нелегко, проте Даня встигла навіть помирити Веру і свого тата, і заручити їх)) А потім мати ще купу пригод із того)) Мрія Дані здійснилася: вона виклала Еллі Фріді дорогу з подарунків, як і хотіла! І хоча подруга поводилася м'яко кажучи не зовсім зрозуміло, все зрештою налагодилося. І всі були знову щасливі) Хіба можна бути нещасним, коли поруч така подруга, якій і торт весільний не смакував, якщо його не смакувала найкраща подруга..) ______________________________________ "– Мам, а може це ще не буде остання частина?"– з надією у голосі спитала Марійка. –   Можливо, – посміхнулася я. – Завжди потрібно вірити і бажати чогось дуже сильно, і тоді найсміливіші наші мрії здійсняться!"Хтось скаже, що серія завершена, що давати дітям надію не варто і не розумно. Так. Але діти самі обирають, у що вірити. І їхня віра творить ДИВА) Зрештою, у книзі є одна маленька таємниця, яка дає крихітку примарну надію на можливе продовження, є новина, яку ще не всі знають)), і про це завжди можна написати у восьмій частині, якби була ласка у пані Лагеркранц, будемо мріяти)) І запрошуємо всіх мріяти разом із нами!