Зізнатися чесно вам?!! Я не читала анотації, а просто вибрала книгу через її гарну обкладинку. Із мінусів: Книга без чіткої сюжетної лінії. Практично відсутні діалоги. Забагато філософії... Час від часу мені хотілось поспати від такого читання... Із плюсів: Після неї у мене змінилось відношення до людей-аутистів. Вони інакші, але заслуговують бути почутими. Як на мене вони взагалі геніальні, а геніїв завжди не розуміли... Мене не покидала думка до кінця що Габріеля вже немає в живих. Але на щастя усе добре. На момент виходу книги він став 18-річним хлопцем. Ні, він не одужав, але став вправнішим і мудрішим... Особливо мене зачепив епілог... Думаю книга особливо відгукнеться тим, у кого є рідні або знайомі з аутизмом.

Ця книга - лист від батька синові, у якого аутичний розлад. У Фрайгова та Генні четверо дітей, та наймолодший Ґабріель не такий, як всі. У нього особливе сприйняття світу, і він знає про це. Запитує в батька, чи вилікують його, що буде з ним, коли батьків не стане і чи знайде він кохання… Тільки відповіді дати не так легко. Ґабріель вірить, що на кожне запитання існує одна-єдина правильна відповідь, без двозначностей чи напівтонів. Він не розуміє жартів та вигадок, його світ відмінний від нашого. Автор у книзі намагається бути щирим, відвертим, нічого не прикрашати і водночас не згущувати занадто фарби. Він пускає нас у свої ранки та вечори, радісні і дуже складні. Адже зі звичайними малими дітьми непросто, а з особливими ще складніше. Коли неможливо зрозуміти, що твориться в голівці малюка, неможливо глянути на світ його очима, але ж треба навчити його взаємодіяти із цим жорстоким світом. Думаю, Ґабріелю надзвичайно повезло з батьками, для кожної дитини хочеться такого ставлення. Рекомендую книгу всім - не лише батькам чи вчителям, всі ми можемо зробити світ для особливих діток приємнішим, якщо будемо розуміти їх краще.

Ця книга у формі листа від батька до сина, що має аутичний спектр. особисто для мене книга багато в чому відкрила очі на внутрішній світ людей з такими потребами. Я зустрічала людей, що мають в різній мірі виражений аутизм, проте мені завжди бракувало часу розгледіти і привідкрити двері на те, як вони мислять, яким бачать світ. а в цій книзі батько після років життя з сином під одним дахом у формі листа пояснює, з якими труднощами він стикається. Наприклад, я ніколи не аналізувала, що для людей з цим спектром не існує синонімів. у кожного слова є своя назва. а ще вони не вміють грати за неписаними правилами побудови відносин, до яких ми всі так звикли. вони беззастережно щирі як в поривах альтруїму, так і в гніві. вони схильні до емпатії, навіть тоді коли люди від них цього не чекають. Їм складно розрізняти гру і реальність. і вони дуже тверезо дивляться на життя, розділяючи все на категорії чорного і білого. До того ж, книга нагадала мені, що вчителі і батьки дітей з аутичним спектром насправді великі герої, про яких не так часто згадують. а даремно. Рекомендую прочитати книгу для того, щоб трішки краще зрозуміти, чим живуть люди з особливими потребами.