У кожної людини має бути в житті якийсь фундамент, бо інакше її буде коливати туди-сюди, вона буде змінювати свої погляди, вподобання, життєві цілі... Для мене головний герой "Любого друга" - Жорж Дюруа - це приклад людини без фундаменту. Будучи людиною військовою, він, тим не менше, не прагнув стабільності в житті. Він просто йшов за своїми бажаннями. Зі сторони це виглядало, скоріше, дикістю, ніж прикладом для наслідування. Хоча чому тільки Дюруа. Якщо подивитися крізь увесь роман, то перша фраза, яка спадає на думку: "всі всім зраджують". Мопассан показує, як в тогочасному суспільстві знецінюються поняття сім'ї, вірності, дружби. І навпаки - як піднімаються в пріоритетності гордість, зради, жадібність, ненависть. Мушу констатувати, що в 21 столітті людство не так далеко від цього пішло... Багатьом чоловікам приємно, коли їм подобаються кілька жінок. І вони терпіти не можуть, коли жінкам подобається багато чоловіків. Але, на мою думку, і те, і інше виглядає жалюгідно, бо якщо людина віддає себе в коханні кільком коханцям (коханкам), то що ж у неї в підсумку залишається? Читаючи Мопассана, можна переосмислити власні життєві цінності.

Француз Гіде Мопасан сприймав людство, як аморальне, таке, що втратило цілий спектр якостей, що власне перетворювали стадо в суспільство. І це відчувається з перших сторінок «Любого друга». На чолі соціуму стали дещо інші принципи. Правда, довіра, дружня підтримка відійшли десь на третій план. Якщо такі взагалі коли-небудь значилися в пріоритетах... Сучасника Мопассана буквально затягло болото брехні, скупості, продажності та лицемірства. «Любий друг» - це наш головний герой Жорж Дюруа - яскраве уособлення французького суспільства того століття. Любим другом його називали практично всі оточуючі, але особисто у мене виникає два питання: Що він для цього зробив? Ким насправді є? Насправді, Дюруа і є тим самим втіленням заздрощів та немічності. Він - абсолютний нездара в усьому, без гроша за душею, жадає отримати одне - власну вигоду. Для Жоржа спектр власної вигоди полягає в задоволенні плотських потреб - в їжі, сексі, вживанні алкоголю. І щоб отримати бажане, він вдається до всіляких хитрощів - геть-чисто забуває про такі поняття як честь і совість. В романі «Любий друг» кожен зустрічний - це або зрадник, або лицемір, або шарлатан. Є тут і злодії, і брехуни, і лицеміри…. Повний набір. Саме така картина суспільства, мабуть, й пригнічувала письменника, що спонукало його до на написання цього роману. І, власне кажучи, з часів Мопасана нічого не змінилось. Відверто кажучи, коли читав роман, в мене з’являлась відраза, певне презирство до Дюруа, ставало гидко від цього персонажу. Особисто у мене роман викликав гнітючі відчуття. Однак і захоплення від того, настільки реалістично Мопасан передав картину світу. Можна констатувати: французький письменник в деякій мірі є пророком. А, можливо, й просто хорошим спостерігачем. Читаєш його «Любого друга» і можеш лише констатувати, що історія має здатність повторюватись. Все ж хочеться вірити, що на зміну важким часам неодмінно має прийти світле майбутнє.