Вже в певному сенсі класичний сюжет про такого-собі донжуана, який задля успіху зробить що завгодно, не маючи власних принципів. Цікаво, що переклад виконав Валерʼян Підмогильний, і його твір «Місто» - дуже схожий за вайбом і сюжетом, тільки події розгортаються в Києві в 20 столітті, а в Мопассана - у Франції в 19 столітті. Дуже класна книжка, швидко читається, захоплюєшся, і думаєш, що ще безпринципне вичудить Жорж Дюруа. І як завжди чудове видання від Книголаву, одне задоволення тримати в себе колекції таку естетичну книгу!

Жорж Дюруа, людина яка мріє зробити блискучу кар'єру та досягти визнання у вищому світі. Але для досягнення цих цілей в нього немає ні зв'язків, ні соціального статусу, щоб навіть потрапити туди. І от доля дарує йому подарунок у вигляді зустрічі з його давнім приятилем, який допомагає йому влаштуватися на роботу. І тут життя нашого героя починає змінюватися. Спочатку його зовсім не помічають в суспільстві, але завдяки своєму неймовірному таланту подобатися він помалу, крок за кроком рухається до дверей, які відкриють йому вищий світ. При цьому він використовує дуже неоднозначні методи. Виявивши, що може підкорити серце будь-якої жінки, він використовує їх як інструмент для досягнення своїх цілей. І байдуже, хто це, чи дружина найкращого друга, чи мати та дочка одночасно. Ставлення читача до Жоржа Дюруа може бути різним, але що він не залишить ваш байдужим до своєї персони, це беззаперечно. При цьому варто відмітити, що автор не показує свого ставлення до головного героя, він залишає це на розгляд читача. Ця книга нікого не залишить байдужим. При прочитанні лише виникає одне запитання, "А що далі?". Однозначно рекомендую.

"Любий друг" - це не те, що дешева, написана абияк література із саморозвитку. Твір простий, глибокий, довершений і лишає слід. Ось вона - класика. І те, про що абстракціями розповідають self-help книги, ця говорить з тобою цікавим сюжетом про офіцера у відставці Жоржа Дюруа, сина селян, який проклав дорогу до багатства, слави і майбутнього. Читаючи, себе переконуєш, що герой не така вже й погана людина. Він просто інколи домовляється з собою і зрідка поступається принципам в ім'я успіху. А потім бачиш, що так перетворюються в негідників. А тоді шукаєш, чи ти сам ще не на цьому шляху. А може, винні ті, хто дозволяє негідникам йти вперед? Хто заплющує очі на зраду, на плагіат (дружина, яка пише в газету статті замість свого чоловіка - це ж ок?) Хто через особисті симпатії допускає цих людей до влади (бо нам це вигідно або вони нам подобаються)? А бідні вважають, що їм винні багаті. Народ вважає, що їм винна влада. І це вічне замкнене коле, де всі на всіх сердиті, всі всім заздрять, нікому не досить того, що є, і все своє життя ти крутиш навколо цієї каруселі. І на довершення (що найцікавіше, особливо, коли в головному героєві впізнаєш деяких своїх знайомих) - чоловіки, які видираються на гору по головах жінок, через їх любов, допомогу і всепрощення. Отак от друзі. Думок багато, висновок напрошується один - насолоджуйся тим, що навколо, поки ти ще живий (питання смерті Ґі де Мопассан теж підняв бездоганно), і суворо, безвідступно, за будь-яких обставин дотримуйся внутрішніх принципів. А кому "не заходять" художні твори, то читайте Клейтона Крістенсена - про ту ж мораль, пріоритети і стратегію життя в контексті бізнесу, сім'ї та сучасного світу.