Напевно, якісна фантастика — один із моїх найулюбленіших жанрів, до якого я часто повертаюся. Але останніми роками добротної фантастики трапляється мало. Вирішив трохи перечитати класику. Це був Роберт Гайнлайн і його книжка "Ляльководи". По-перше, Гайнлайн входить до трійки стовпів наукової фантастики, поряд із Азімовим і Кларком. Він є чудовим фантастом і візіонером. Книжка гідна уваги, особливо якщо врахувати, що він написав її в 50-х роках. Його погляд у майбутнє не далекий від правди. Але цінне не тільки це, а й те, як люди реагують на екстремальні обставини. Сюжет книги розвивається на фоні захоплення інопланетянами Землі. Автору чудово вдалося показати абсурдність дій не лише пересічних громадян, але й урядовців найвищого рівня. Там починається така "діч", що згадується фраза "Щоб не плакати, я сміялася". І якщо раціонально подумати, вони поводяться неприродньо, але якщо згадати нашу реальність і що роблять топ-посадовці США, Індії або інших країн, дії героїв роману вже не виглядають такими нереальними. Також варто зазначити, що логіка подій, що відбуваються, не викликає питань "Що?" і "Як так?". Автор чесно намагається все пояснити й обґрунтувати. Цікаве філософське питання, яке проглядається, — це питання свободи. Інопланетяни захоплюють землян і починають керувати їхніми діями, і головні герої іноді розмірковують над цим. Можу радити цю книжку, напевно, це буде непогане чтиво в 36-градусну спеку. До речі, за книжкою був знятий фільм. Фільм був непоганий, як на 94 рік, але окрім загальної зав'язки з книжкою, має мало спільного.