Натрапила на збірку «Лялька. Оповідання про дитинство» обираючи книги для маленької доньки. Прочитала уривок з оповідання «Лялька Надія» Галини Крук і захотіла книгу до своєї бібліотеки. Навіть якщо тільки заради цього одного оповідання. Загалом гарна книга. Оповідання всі про дитинство, але дуже-дуже різні - за стилем написання, за настроєм... І поганих оповідань у ній немає. Але деякі з них наскільки сподобалися, наскільки «зачепили», що іншим, слабшим чи менш цікавим (це, звичайно, питання смаку) просто не могла поставити п'ять зірочок, тому оцінила збірку четвіркою. Особливо вразили: «Лялька» Галини Крук (певно найкраще у всій збірці), «Наші кохані» Оксани Луцишиної і «Цукор і сіль дитинства» Богдани Матіяш. Цікаві «Мешканці безодні» Олени Гусейнової. Найменш сподобалися, мабуть, «Прєлєсть» Маріанни Кіановської і «Безіменні» Вікторії Амеліної. Здалися награними. Трохи занадто, як на мене. «Дорога до дідуня Петра» Дзвінки Матіяш теж не особливо вразила. Мені здається, що кожен знайде у цій книзі оповідання на свій смак.

Ця книга – збірка оповідань українських письменників про дитячі роки. Деякі оповідання ґрунтуються на згадках справжнього минулого, деякі – описи дитячих мрій і сподівань, відображення світу дитячими очима і відчуттями. Кожне оповідання – це ода дитинству, але дитинству різному – щасливому і допитливому, непосидючому і невгамовному дитинству, яке знаходило радість у звичайних речах навколо, та безрадісному і самотньому дитинству, яке пізнало байдужість і відчуження найближчих людей і яке не змогло сповна насолодитися цим чарівним періодом життя. На жаль, на всі дорослі можуть «достукатися» до дитячого серця, а інколи навіть і неготові це робити. Тому в деяких оповідання дитинство постає сумним, проте воно все одно не втрачає своїх особливостей – знаходити віддушину в іграх, фантазіях, іграшках, одухотворювати все навколо. У кожного з нас свої згадки про дитинство, свої друзі, іграшки («Спогад про улюблену іграшку – це завжди значно більше, ніж розповідь про забавку з дитинства») і книжки, які дарували тепло і пам’ять про які навертає приємні спогади, а інколи – сльози. Світ дитинства – дивовижний, неповторний, особливий. Він спраглий до неймовірних пригод, якими інколи стає лише звичайна поїздка, нове відкриття звичних речей і захоплюючий досвід. «Пригода – це коли дізнаєшся, яка на смак бурулька, коли ступаєш босоніж на сніг, вперше в житті вилізаєш на дерево і земля залишається внизу, коли вперше їдеш у поїзді на верхній полиці…». Чарівна книжка. Із кожним оповіданням щось згадуєш про своє дитинство. «Найсолодше, о залишається тоді, коли дитинство минає, – це спогади. … І ці спалахи, як далекі світляки, що сяють із дитинства, повертають затишок, спокій і тепло».