Я не часто розчулююся аж до сліз під час читання книг. Але драма Лесі Українки все таки довела до сліз, вона написана настільки талановито і майстерно, що не може залишити читача байдужим. Сюжет розповідає про трагічне кохання прекрасної доньки лісу - Мавки - до простого селянського юнака - Лукаша. Його гра на сопілці зачарувала лісову царівну, яка не побоялася навіть батьківського гніву задля того, аби бути поруч з коханням. Та її почуття було занадто тонким, тендітним, високим, тому й Лукаш, звичайний парубок, що піддається впливу матері, не зміг його захистити, вберегти. Кінець драми надзвичайно вразив: Мавка стає деревом, а згодом безтілесним духом, але вона не тримає зла на свого коханого, говорячи «о не журись за тіло...» Леся Українка створила по-спроавжньому фантастичний твір, у ньому гармонійно переплелися містика, магія і реальність. Ти віриш кожному слову героїв, співпереживаєш їм усією душею. Це було просто неймовірне читання, пробирає до мурашок. Рекомендую! Від мене 5+/5.