У драмі-феєрії «Лісова пісня», яку не дарма називають вінцем творчості Лесі Українки, кохання головної героїні Мавки змальоване у найвищому своєму прояві – безкорисне, щире, палке, вірне, жертовне, яке не вимагає доказів, клятв та обіцянок, але без нього життя втрачає сенс. Мавка – лісова царівна, із романтичною душею та щирим серцем. Їй так хочеться кохати, віддавати усе тепло та ніжність своєї сутності! Вона грайлива, щира, символізує весну, радість, безтурботність, але, у той же час, надійність та вірність у коханні. Гра на сопілці вродливого юнака Лукаша зачаровує її, наче пробуджує серце після довгого сну, відкриває усі потаємні скарби її душі: «…Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає мені груди, серденько виймає…». І насолода, і біль у словах лісової красуні, яка з першої ж зустрічі закохується у юнака. Їй не соромно кохати та виявляти свої почуття, говорити про них. Дівчина ладна на весь світ кричати: «Я – кохаю!». Так, Мавка дивується: «…Чи ж то ганьба, що маю серце не скупе, що скарбів воно своїх не криє, тільки гойно коханого обдаровувало ними, не дожидаючись вперед застави?...». Жертовність кохання Мавки у тому, що навіть після зради і усього болю, навіть після того як лісова царівна перетворилась на березу, вона не розлюбила Лукаша, не зненавиділа, не дорікає йому та не вважає винним у всіх своїх бідах.