Приобретала книгу в первую очередь из-за интересного названия и того, что ориентирована она в первую очередь для подростков. В последнее время очень сложно найти литературу, которая бы идеально подошла для подрастающего поколения. Очень понравилось что книга не объемная и ребенок может прочесть за один вечер . Шрифт в книге довольно крупный, удобный для чтения. Так же мне очень понравился дизайн книги, выглядит очень стильно и ребенок не стесняется брать её в дорогу. Что касается слога, то он очень приятный, лёгкий, много молодежного сленга. Автор касается действительно очень важных тем, которые тревожат ребенка, это и оценки в школе и первая влюбленность, ревность, настоящая дружба, но больше всего меня впечатлило конечно же тема смены пола, это не очень популярная тема, поэтому ребенок очень часто подходил и задавал мне вопросы на этот счёт. Но я считаю что о таких вещах конечно же необходимо знать, хотя и встречаются они у нас довольно редко. В любом случае, мне очень понравилось желание автора сделать своих персонажей обычными школьниками, со своими страхами, желаниями, заботами, которых сближает дружба и школа.

Книгу прочитала за вечір. Із легкістю, задоволенням, ностальгією й усмішкою. Іноді з усмішкою іспанського сорому, тому що згадувала свій підлітковий вік, неприйняття, максималізм. Про що книга? Про підлітків середнього шкільного віку, про складнощі і веселощі, про стосунки, шкільне життя, подив, коли друг виявляється не таким, яким ти сприймав його в дитинстві. Що сподобалося? По-перше, українськість і сучасність повісті, живі персонажі, доволі атмосферне і достовірне зображення Києва, різноманітність форми написання. Книга складається з декількох частин, які ніби клаптиками різного сприйняття "зшивають" історію. Потік свідомості, опис, діалоги, щоденникові нотатки і листи. Мене промурашила сумом за безтурботністю шкільного життя, суперечками з учителями, боротьбою зі стереотипами, знаходженням себе у буремному світі несприйняття і людей, які знають краще, як правильно жити. Що не дуже сподобалось? Як на мене, книга написана доволі широкими мазками, герої продумані, але виглядають живими по-картонному, історія трохи ідеалізована і хаотична. Підсумовуючи, я б порадила дітям 8-10 років. Можливо, моя іронія пов'язана з тим, що я давно виросла з віку цільової аудиторії книги. Проте щиро тішуся, що прочитала книгу, яка подарувала мені якщо не мудру мораль, то світлі емоції.

Відразу зауважу: тут немає й натяку на те, що таке лепрекони. Проте це жвава й цікава підліткова книжка. ЇЇ авторка – Валя Захабура – працює бібліотекаркою у дитячій бібліотеці, тому про життя підлітків знає не з чуток. Що мені неабияк сподобалося в книжці, так це те, що у ній немає сварок підлітків між собою чи з дорослими. Тут максимально показане життя школярів, яким воно має бути. Поєднуються й атрибути із суто їхнього життя: оцінки, труднощі з різними предметами, осінній шкільний бал, і, наприклад, кохання з іноземцем і зміна статі – не як вибрики зухвальців, а як медична необхідність. Також приділено достатньо уваги вчителям і класному керівнику. Хоча вони й суворі, але завжди справедливі. Одна з головних героїнь – Тоня – була в недалекому минулому хлопчиком Антіном. Та виявилося, що вона (він) – гермафродит. Цю ситуацію батьки дитини вирішили за допомогою медиків. Тож наразі це гарна дівчинка, яка, проте, дуже гарно грає у футбол. Я свого часу була воротарем шкільної футбольної команди. Звісно, думок, що це чоловік у мене вселився, у мене не виникло, але ця інформація неабияк потішила. Оповідачка – Мо’ – майже ніколи ні на що не скаржиться. Як потрібно, завжди підтримає друзів. Її друзі – дуже різноманітні. У них в думках і гендерна рівність, і оцінювання, і кохання. Вони ставлять на шальки терезів своє навчання у престижній гімназії, у якій навчаються і можуть вилетіти за три вісімки, і дружбу. Треба віддати належне авторці, вона не перетворила книжку у психологічний трилер, і показала, що друзям усе ж вдалося зберегти й підліткові стосунки й місце навчання. Що цікаво, на початку книжки Мо’ отримує листа від Антіна, який, як потім виявилося, уже став Тонею. І лише наприкінці книжки надрукований лист, який Мо’ тоді отримала. Коли уже всі можливі перипетії у житті підлітків знайшли логічне завершення, цікаво дізнатися, з чого усе починалося. І, як не дивно, майже все так і було відомо, як змалювала уява, але прочитати лист було дуже цікаво. Не знаю, чи підійде ця книжка дітям, бо я в середній класах запоєм читала за вечір і ніч книги типу «Вершник без голови» чи «Джейн Ейр», але зараз, вільна від книжкової залежності (привіт філологічному факультету!) з радістю прочитала цю підліткову книжку.