Киргизстан, Таджикистан, Казахстан, Узбекистан для мене доволі цікаві країни і, водночас, незвідані, тобто якщо я і знаю якусь дещицю про них, то це наскільки на рівні гумору й пліток, що не варте й уваги. У Казахстані тривалий час жили мої родичі, а з Киргизстану мала сусідку в гуртожитку. Однак знання про цей край від того не поліпшилися, швидше зацікавлення зросло. І от я випадково натрапила на книжку «Льонтом» Богдана Ославського. Сподобалося, що розповіді мають хронологічний порядок, проте кожна із них присвячена якомусь атрибуту. Перш за все книжка дає зрозуміти, наскільки гостинні й привітні люди проживають на цих територіях. А також те, що стосунки між ними украй тяжкі, що насправді не дивно, бо це з усіма сусідськими країнами спостерігається, війни й міжусобиці, напевно, нікого не минули. Але втім дає зрозуміти їхній стиль життя. Здивувало, що Богдан майже в кожному есе згадує про свою дружину Лану, втім вона наскільки у тексті відсутньо-присутня, що її практично не можливо вловити. Буквально лише кілька слів на всю книжку їй довелося сказати. Хотілося б іще прочитати, чому Богдан вирішив подорожувати саме у ці країни, як обирав маршрут, що брав до уваги, як готувався. Втім, у книжці є певні згадки такого штибу. Наприклад, він пише, що взяли збірку гуцульських марок, щоб дарувати місцевим людям, однак так нікому й не вдалося подарувати, то час від часу розгортали їх й милувалися ними. Також сподобалося, що автор описує і погоду, і місцевості, і курси валют. Тільки з книжки склалося враження, що він із дружиною лише подорожувати, рухалися вперед, практично зупинялися лише переночувати. От цього дуже не вистачало – опису проживання місцевих людей. А так книжка своєрідна і дуже потрібна, оскільки у нас наразі доволі дуже мало літератури про туризм. Тож буду сподіватися, що автор не лише не обмежився цими країнами, але й не обмежився описом цієї подорожі.