Ця чудова книжка захоплює в першу чергу сільським колоритом, а особливо невеличкими, але частими у тексті, пейзажними замальовками. Втім, це розповідь не про ідилічне життя у селі, оскільки описано багато реалій, з якими у наш час стикається сільська місцевість: безробіття, занедбаність покинутих будинків, маєтків, загалом інфраструктури. Молодь хоче виїхати не тільки з села, а й взагалі подалі - за кордон. Місцеві багатії - індивідуалісти, створюють комфортні умови виключно для себе. Однак залишаються люди, яким рідна сторона дорожча, які сходять з розуму (у прямому сенсі), якщо вирвати їх з того середовища, у якому вони провели все своє життя. Серйозне переплелося у цій книзі з курйозним і романтичним. Вона підійде для тих, хто любить життєві історії, для кого не обов'язкові у книзі надзвичайні перипетії, стрімкий гострий сюжет. "Квіти цикорію" - для неспішного читання, не можна сказати легкого, бо є в ній над чим поміркувати, однак і не надто важкого. А для тих, хто, як я, полюбляє сільську тематику у книгах, буде взагалі знахідкою.

Обкладинка тверда, дизайн мінімалістичний і загалом мені подобається. Папір хороший. Вичитано теж добре. Книга розповідає про Петра, чоловіка років 50, що вже як десять років повернувся до батьківської хати в селі й живе без поспіху та якихось цілей. Майже одразу нам розповідають про його безсоння і натяк на якусь страшну таємницю, що не дає йому спати й через неї він ото вже десять років сидить "під каменем". Взагалі він мені чимось нагадує споглядача. Ходить, усе роздивляється, іноді комусь щось допоможе, але загалом доволі пасивний. І усе б так і було далі, якби в його житті не трапилася Іва, яка його розворушила і витягнула з багаторічного сну. Загалом книга написана легко й швидко читається, доволі непогано описаний сільський побут (хіба тільки дивним було те, що вони ото ходять постійно вино купують, ага, вино...), цікаві персонажі в яких можна впізнати сусідів. Але таке відчуття зникло десь після ста сторінок. Персонажі не розкриті як слід і згодом починають дратувати, бо вони надзвичайно пласкі і мають тільки якусь одну визначну характеристику, яку постійно авторка використовує. Потім з'являється неприємне відчуття від постійної журби та негативу, спочатку я думав, що це через стан душі головного героя, потім що це просто загальна атмосфера, бо події відбуваються десь у 2014-2015 роках, але ні. Це радше драма заради драми. Я часто звинувачую японців у такому, але це саме той випадок, коли вони тут ні до чого. Загалом оця постійна журба та непозбувна бентега просто почала дратувати разом із однобокими персонажами. Ну і останнє що б хотів зауважити, ця книга це як спринтер на марафоні, гарно стартував, але не добіг до кінця. Таке враження, що авторка сама не знала як хоче все це закінчити. Також не було якогось розвитку. Наче оце має головний герой змінитися, чи може змінити щось навколо, але як тільки щось змінюється на краще, то через мить знову стається щось погане і ми повертаємося до журби та непозбувної бентеги. Тож історія немов загрузла в болоті. Тоді я подумав, що ну може в кінці буде якийсь цікавий сюжетний поворот. Наприклад ота таємниця, про яку вже стільки часу натякали, але ні, там нічого аж такого цікавого нема. Чи може зроблять класичний сюжетний поворот, де головний герой несповна розуму? І це теж ні. Ну хоч містики додадуть? Взагалі ні. Тож книжка закінчується буквально нічим. Загалом наскільки гарний початок, настільки поганий кінець.

Головний герой Петро вже років з десять як повернувся у рідне село, і живе він там зовсім не у своє задоволення. Це більше вигнання, і ми аж у фіналі дізнаємося причину. ⠀ Несподівано у гості приїжджає його дорослий син Максим з дівчиною Івою. У сина мрія всього життя - виїхати в Америку. І поки він повернеться у місто влаштовувати свої справи, Іва залишиться. ⠀ А далі Лілік опише будні і свята українського села. Сучасні і старі як світ проблеми: розбиті сім'ї і розбиті мрії, намагання повернути собі щастя і перше кохання, втрати найдорожчого у житті. ⠀ Персонажі у письменниці вийшли дуже живі. Всі ті сусіди і односельчани: директор школи і футбольний тренер, баба Маня з козами і Устя з хворим онуком, Юрко, що проводжає щодня потяги, мріючи про освіту. Вовцюк що збожеволів, втративши родину у війні на Донбасі і Сніжана, яка покинула дітей заради пригод. ⠀ У сучасній книзі часто не обходиться без теми ветеранів АТО, та тут вона опрацьована ненав'язливо і щиро. Як і тема екології. ⠀ Окрема думка - про село. І про поширену біду: люди ненавидять землю, на якій живуть. Не бережуть її і зусилля тих, хто щось робить.