Я дуже люблю «Кульбабове вино», і якось так складається, що двічі читала книгу в холодну пору року, коли потеплішає ще не скоро, і тебе магічним чином переносить в літо, а саме головне - в літо в твоєму дитинстві. Спогади написані так, неначе це твої власні переживання, твої власні переживання, розвиток та дорослішання. Порадував формат маленької книжечки, яку дуже зручно взяти з собою, поклавши до кишені пальта. Обожнюю!

Я вважаю, ця книга не потребує представлення. Не думала, що ті відчуття якихось повсякденних і водночас чарівних речей взагалі можна було б передати словами, якби не "Кульбабове вино". Навіть якщо за вікном осінь, ти все одно відчуєш цей запах свіжоскошеної трави, або запах нових тенісних туфель, або вчуєш носом аромати, що витають на кухні Сполдингів, де чаклує бабуся. Незважаючи на пору року, ця книга принесе до вас літо.

Ось вже котрий рік "Кульбабове літо" вважається обов'язковим літним чтивом. Я читала багато суперечливих відгуків про цю книгу. Тим цікавіше було її прочитати, щоб скласти власне враження. Так от, я розумію і тих, хто лишається від неї в захваті, і хто ні. Це одна з тих книг, в яких розповідається наче про дітей, а насправді - про зовсім недитячі речі. Рей бредбері - фантаст, але "Кульбабове вино" навряд чи можна віднести до фантастики. Проте, трохи магії тут все ж є. Тут нема динамічного сюжету або щемящих душу драм. Але читається дуже легко і залишає по собі багато думок. Беручи в руки цю маленьку книженцю, я очікувала легку розповідь про безтурботне літо, про романтичні історії або карколомні пригоди. А отримала вдумливу розповідь про те, що найважливіші речі в житті приховані в щоденній рутині, що "машина щастя" - то не якийсь фантастичний агрегат, а полуденне поїдання морозива з друзями, щовечірні посиденьки з сім'єю, запах свіжоскошеної трави, кульбабове вино в дідовому підвалі, що наче літо, закорковане в пляшках. І що втрати трапляються, і їх треба вміти приймати.