Події розгортаються навколо звичайної родини і невеликого містечка, де випадкова трагедія поступово перетворюється на боротьбу за виживання. Сюжет рухається від побутових деталей до відкритого жаху - дрібні негаразди, страхи і напружені стосунки накладаються на неконтрольовану загрозу, що не має свідомого зла, але несе смертельну небезпеку. Атмосфера тисне своєю безвихіддю - спека, ізоляція і очікування роблять кожну сцену фізично відчутною. Для мене роман сильний саме приземленістю - жах виникає не з містики, а з реальності, де випадок і безпорадність мають вирішальне значення. Фінал жорсткий і чесний, залишає відчуття втрати і повної відсутності простих відповідей.

Мені було дійсно лячно! У цій книзі Кінг дуже майстерно розкрив свій письменницький талант. Ця книга по своєму оригінальна. Сюжет цікавий, напружений та динамічний. Хоч сам Кінг не пам'ятає як писав цю книгу, але вона дійсно крута та неймовірна. Кінг у своєму репертуарі, зумів із рядової ситуації створити сюжет, який до чортиків лякає читача. За сюжетом книги, великий собака сенбернар, на ім'я Куджо, звичайний добрий собака, який заразився сказом від летючої миші. Його нервова система на межі поразки, а сам Куджо поступово перетворюється на справжнього монстра. В його пастку потрапляє головна героїня з сином. І тут сюжет починає накалюватися, а мозок самого читача на межі зриву від емоцій та переживання. До кінця книги триває напруга. Одночасно переживаєш і за Куджо, і за головною героїнею з сином. Книга точно не відпустить до останньої сторінки. Ви не заснете поки не дізнаєтесь чи виживуть мати з сином. Фінал у книзі не просто крутий, він бомбезний. Від читання "Куджо" ви отримаєте велику дозу задоволення. Ця книга однозначно стала моєю улюбленою у Кінга. Всім раджу прочитати, ви будете у захваті.

Я вважаю Стівена Кінга найкращим письменником не тільки в його жанрі - він найкращий взагалі. Його історії жахливі не тому, що він видумав якихось неописуємих монстрів як Лавкрафт, Кінгові жахи тримають у напрузі тому що в них майстерно сплітаються почвари, що чигають на кожного у темних кутках його уяви та реальність з жахливого сну, в якому крик потопає у глотці, біг можливий лише на місці і на допомогу ніхто не прийде (як мінімум - вчасно). Дядько Стівен дуже вибагливий до найменших деталей які роблять історію наповненою, багатовимірною, а персонажів - живими та реальними як ти або я. Я не навіть не помітила як остання сторінка Куджо змочилася моїми сльозами. В кінгових книгах ніколи немає остаточно поганого героя, якого можна було б ненавидіти протягом читання, у кожного, навіть найбільшого засранця завжди є причини, які виправдовують його огидну поведінку. Історія про скаженого сенбернара тримає в напруженні до самого кінця, я відчувала як в мене сильно гупає серце та трохи пітніють долоні - я хвилювалася наче то сталося з моїми друзями. Інколи я навіть скрикувала - "ну чого ж ти так повільно, зроби щось, допоможи їм". Я довго думала, хто ж насправді винен в тому, що сталося. І, врешті решт, Дядько Стівен знову довів, що люди і є справжніми чудовиськами. А Куджо... Куджо просто хотів бути хорошим собакою.