Куджо - добрий сімейний пес, але укус скаженого кажана змінює все. Він стає агресивним, небезпечним, і опиняється в пастці на фермі, де блокує молоду матір Донну з її чотирирічним сином Тедом у машині під палючим сонцем. Кінг не робить Куджо монстром - пес просто хворий, страждає, і це робить жах ще сильнішим. Страх іде від реальності: спека, спрага, голод, поломана машина, і ніхто не приходить на допомогу. Паралельно - сімейні драми: Донна з подружньою кризою, її чоловік Вік з фінансовими проблемами й зрадами. Напруга наростає повільно, але невідворотно - ти відчуваєш клаустрофобію машини, чуєш гарчання пса, бачиш, як надія тане з кожною годиною. Кінг показує, як звичайне життя руйнується через ланцюжок випадковостей і людських слабкостей. Зачепила чесність: немає героїв чи легких виходів, тільки люди, які роблять помилки й платять за них. Фінал - чистий удар, без солодкого післясмаку, один з найжорсткіших у Кінга. Книга динамічна, з сильними персонажами й реальним жахом повсякденності.

А що, коли величезний добродушний пес перетвориться на злісну чудовисько, яка бажає вбивати? Така зовсім невелика книжка, але з таким розпалом подій. Кінг вміло створює саспенс, коли від початку чекаєш всього найгіршого і перебуваєш у напрузі. І до кінця книги, коли всі пазли склалися, збіг обставин у житті персонажів призводять до кінцівки, в яку складно повірити, настільки вона виявляється жорстокою. Приємно здивувало, що в романі практично немає містики, все є реальне правдоподібне пояснення (ну крім монстра з шафи, і то можна списати на передчуття). Рада, що взялася за Куджо після Мертвої зони, були відсилання та спільні персонажі. З'являється відчуття, що перебуваєш у єдиному світі, створеному Кінгом. Книга про відповідальність за свої вчинки, за своє життя, життя близьких та тих, кого приручили. А до чого призводить безвідповідальність можна почитати у Кінга. Адже наприкінці він не пощадить нікого.

«Куджо» — це не просто історія про скаженого собаку. Це роман про те, як страх повільно роз’їдає звичний світ, перетворюючи буденність на пастку. Кінг стирає межу між людиною й твариною, між жахом зовнішнім і тим, що живе під шкірою кожного. У задушливій тиші провінційного містечка він показує, як випадковість може розірвати життя — і як любов, навіть у безвиході, залишається останнім захистом.