Сюжет перші 70 сторінок розкривається поволі, можна трохи загубитися в персонажах, особливо хто кому який родич. Потім історія набуває більшої динамічності, всі стають підозрюваними, як завжди в авторки кожен герой має мотив. І коли здається, що все зрозуміло, то це не так. Аґаточка так майстерно все закручує, що такий фінал просто неочікуваний був для мене. І що цікаве ця особа в мене навіть в списку підозрюваних не містилася

Не найсильніший твір Агати Крісті. Історія про родину, де кожен зосереджений виключно на собі. В таких умова фінал не став неочікуваним, але залишив після себе неприємне відчуття - радше через те, ЯК усе склалося. Детективна лінія виглядає розмитою: головний герой ніби присутній у справі, але його роль нечітка, а мотивація нудна. Втім, читається легко - фірмовий стиль Крісті дозволяє швидко зануритися в атмосферу, навіть якщо сама історія не до кінця захоплює.

Це одна з найнезвичайніших і найтемніших книг Крісті - без Пуаро чи Марпл, тільки молода оповідачка Софі де Геффен, яка приїжджає в гості до родини свого нареченого Чарльза. Будинок "Кривий" - великий, старий, затишний, але в ньому живе сімейство Арістідеса Леонідаса: багатий дідусь, його молода дружина Бренда, діти, онуки й усі, хто їх оточує. Усі милі, інтелігентні, культурні - і всі ненавидять один одного. Дідуся отруюють, і з'ясовується, що всі мали можливість і мотив. Але ніхто не зізнається, всі брешуть, а правда ховається в сімейних таємницях, ревнощах і маленьких деталях. Крісті тут грає на психології - ти бачиш, як родина руйнується зсередини, як брехня стає нормою. Атмосфера задушлива: великий будинок, де всі живуть разом, але ніхто не каже правди. Фінал - один з найшокуючих у Крісті: поворот, який перевертає все сприйняття й залишає гіркий післясмак. Зачепила саме ця сімейна отрута - тиха, повільна, але смертельна.