Кожна японська книжка, яку я читала, дивує мене. Японці мають настільки іншу ментальність, що навіть прості речі вони описують зовсім іншими словами, звертають увагу на те, що ми не бачимо. Вони відчувають все, як і ми, але розповідають про це інакше. І ця інакшість захоплює. Ця книга не виняток. Не можу сказати, що рекомендую її всім. Все ж, вона вимагає певного настрою, певної глибини душі. Тоді вона надовго залишиться в пам'яті і серці.

Відразу хочу сказати, що книга точно підходить психологам, педагогам, а також батькам та можливо соціологам! Мені вона перегукується з романом «Хіба ревуть воли як ясла повні», адже там також герой мав всі проблеми із-за того що він не любив людей Отож, книга невелика. Читається легко та швидко Зверніть увагу на перші 15-20 сторінок де описується дитинство героя. Якщо ви цей період не осмислите, вся подальша книга не буде вам зрозумілою Книга говорить про те наскільки важливо давати своїм дітям розкритися, приділяти їм увагу та жити в свободі - не принижувати за кожен крок. Черговий раз переконався, що всі наші згубні звички із-за психологічних проблем. Ця книга дала мені також зрозуміти, що людина боїться звернутися за допомогою та ніколи не визнає своїх слабкостей, залежностей, помилок. Простіше довести себе до самогубства, аніж попросити когось допомоги. Над цим усім варто задуматись

Це дуже важка книга, яка піднімає не менш важкі питання. Головний герой - для когось це той в кому можна знайти себе, для когось - огидна почвара. Сам Дадзай мав складне життя і так само його і закінчив. Я думаю це і допомогло йому скласти цю працю, яка вважається найкращою в його репертуарі.