Дуже люблю короткі оповідання цього американського письменника. "Королі і капуста", мабуть, єдиний "великий" твір у його доробку. Але вийшов він не гірше, ніж такі знамениті новели, як "Останній листок" чи "Фараон і хорал". Трагічність у ньому присутня в деяких подіях, але загалом настрій дуже позитивний. Так і бачиш містечко, де люди відпочивають на своїх терасах, читають пресу, їдять банани… В Анчурії все видається необтяженим мораллю і законністю. Тому тут воля для різних аферистів. Дух авантюризму передають яскраві персонажі. Особливо сподобалася мені історія про взуття, котре жителі містечка ніколи не носять, адже там немає морозів. Однак щось таке станеться, що всі хутко побіжать до взуттєвої крамниці… Гумор, влучна іронія сповнює текст. Вона проявляється і у вчинках президента Анчурії, і його пасії, молодої співачки, і навіть слідчого Гудвіна, що розшукує аферистів. Попри це тексту не бракує драматичності, насиченості, динамічності. Власне, це хороший роман від американського класика.

Страшно навіть уявити, що якби не удари долі, Вільям Сідні Портер так і залишився просто Вільямом Сідні Портером. Аптекарем. Касиром. І ми не прочитали б усіх його новел. Засуджений за розтрату коштів, майбутній письменник, вдівець, опинився у в'язниці. Донька залишилась зовсім одна, адже її матуся померла від туберкульозу.... В камері відкрився талант генія. Він писав маленькі оповідання про життя, будні молодих сімей, невдах або, навпаки, успішних людей, про безхатьків і клерків, про бідність, про хвороби. Так якось - епізоди з людських життів. І надсилав свої творіння в журнали під псевдонімом О. Генрі (прізвище, взяте з довідника в аптеці, де він колись працював). А за виручені кошти його донька отримувала подарунки - так татусь опікувався нею просто з в'язниці. Коли ви читаєте оповідання з цієї (або не лише з цієї) збірки, то дивуєтесь: інша епоха, а такі актуальні проблеми.... Тут переплелось сумне зі смішним. Ви дізнаєтесь, на які жертви здатні піти закохані одне заради одного, як можна бути щасливим без грошей, як ти починаєш цінувати щось, коли втрачаєш, як може стати шедевром не пафосна картина в галереї, а малесенький малюночок, здатний врятувати людині життя (не кажу, що саме за малюночок - не хочу робити спойлерів). І ще дізнаєтесь, як одна жертва кіднепінгу, маленький хуліганчик, здатен доконати своїх викрадачів)))