Роман Намхара Брахмана «Концерт для Гаспида з Креалійським оркестром» стояв у мене на полиці ще з 2023 року. Я придбала книгу, щойно вона тепленька приїхала з друкарні, і з того часу постійно на неї поглядала, але не бралася читати. Мабуть, вже тоді відчувала, що за один раз її не ковтну — потрібен час, а його мені як раз бракувало. І ось нарешті рука сама потягнулася до «Концерту…», і… світ навколо зупинився. Бо перед очами постав новий світ, мальовниче описаний, зовсім незнайомий і чудернацький. Якщо приблизити до максимуму, то все, наче, добре впізнаване: ось дівчинка-підлітка, ось її стрічка для волосся, ось мітла, ось гора. Але якщо віддалити, то те впізнаване утворювало абсолютно нову реальність, цікаву, моторошну, захопливу, десь тригерну. Намхар Брахман у своєму «Концерті» майстерно переплів наше сьогодення із химерним вигаданим, і ще й закільцював непохибно, мов ту шкіряну лускату стрічку, що міцно тримала не лише довге волосся дівчинки, але і її життя. Історія звучала то потужно, то тихо, то тривожно, то переможно, і не відпускала до самого кінця. Фінал гримнув потужним fortissimo, як і має бути справжній концерт, особливо для Гаспида з Креалійським концертом, залишивши приємний післясмак, подив від знайденого автором рішення (а хіба так можна було?) і емоційного задоволення. «Концерт для Гаспида з Креалійським оркестром» Намхара Брахмана — чудове придбання для моєї книжкової полиці, яке я точно перечитуватиму. Дуже шкода, що книга йде лише в м’якій обкладинці, бо вона вже потерлася. Мені хотілося б, щоб книга якого довше зберегла свій початковий вигляд. Бо вона — скарб.