"Коли відлітають серпокрильці" я почав читати, маючи за плечима досвід першої книги з серії про медіаторів - "Танець дикобразів". Тож налаштовувася повільно і обережно занурюватись в потік, в якому переплітаються людські емоції і фірмові авторськи метафори. Але не так сталось, як гадалось. З самого початку потік виявився бурним, а історії - несподіваними і майже детективними. Єдине, в чому не помилився - захоплюючі метафори залишились на місці. Метафори, що звертаються до тілесного, візуально та емоціонального досвідів читача. Це може бентежити та збивати з ніг, бо накриває з головою, коли зачіпає всі три виміри відчуттів та почуттів. Прочитав у три "ковтки" - важко було відірватись, особливо коли після чергового повороту відкривалась нова несподівана перспектива на події, що розгортаються в романі. Флешбеки органічно вписуються в основний потік і додають фактурності героям. Хоча після останньої крапки у мене залишилось відчуття, що деякі історії з минулого не тільки дали відповіді на старі запитання, але і тригернули нові. Але ж ніхто і не обіцяв розкривати всі таємниці ;-). І якщо в драматичній історії родини Квіток авторка розставила всі крапки, то у історії стосунків медіаторского дуету Варвари та Дмитра, відчуваю, буде продовження... Обрежно - буде гостро! І місцями - дуже пікантно... Але про це ви дізнаєтесь, коли прочитаєте роман ;-)