Вовк в овечій шкурі - це про цю книгу. Читати було цікаво.

Коханка її чоловіка, Джулія Крауч. Психологічний трилер про двох суперниць: дружину та коханку, після смерті Сема. Луїза в аварії, яка забрала життя чоловіка, втратила і двох дітей. Софі ж дізналася, що в неї буде дитина від Сема. Дитина - єдина людина, яка буде для нею згадкою та надією. Загадкою є причини аварії, чи то була випадковість чи кимось сплановане вбивство? Здається, що Луїза знає більше, ніж каже на слідстві. Обидві жінки мають намір боротися, і спекатись одна одної. В однієї наче б то виходить: нова робота, нові знайомства, нове життя. В іншої на перший план виходить виживання. Ці два світи, які б мали розійтись в різні боки, оскільки спільний чоловік загинув, стикаються знов і знов. Не можу сказати, що сюжет лихо закручений та з неймовірним кінцем. Життя наклало свій відбиток на майбутнє кожного, тут і проблеми з психікою, наркотики, післяпологова депресія, алкоголь. Намішано багато, але в кожного є шанс почати нове життя. В когось виходить, а когось минуле наздоганяє. Кінець відкритий, хто як хоче так і уявляє продовження. Мені не вистачало в романі напруги, відкриттів, таємниць, які б перевертали дійсність. Майже з третини книги не важко здогадатись, що й до чого. Оціню на 3/5.

Читалася книга на одному диханні. В ній було все, що я люблю - динаміка, загадки, емоції. Я співчувала Луїзі і ненавиділа підлу розлучницю Софі. ⠀ Але на середині книги, мене почало тривожити почуття, що щось тут не те. І дійсно, понеслося таке, що я вже не могла зрозуміти кому з двох жінок співчувати, а кого засуджувати. ⠀ До кінця книги я відчувала лише шок. І не тому, що кінцівка шокувала. Ні, хоча вона таки шокувала, бо такого закінчення я точно не очікувала. ⠀ Але я відчула зневагу і відразу до обох жінок. Я просто не змогла повірити авторці. Ну, невже так може бути? Як в одній книзі вмістилося стільки ненормальних? ⠀ Я зрозуміла, що жаль мені в цій ситуації було лише дітей. Тих, яких поїли алкоголем, щоб мовчали. Тих, які були щитом і їх брали на розбірки, прикриваючись ними. Тих, яких кинули напризволяще, бо вони не вписувалися в нове життя. І тих, які ще не пізнали світ, а вже опинилися в пастці, бо дісталися матері, яка втратила здоровий глузд. ⠀ А ще мені жаль Адама. Він до останнього був реально хорошим хлопцем, який вляпався в нереальні проблеми, сам того не підозрюючи. ⠀ Вцілому книга мені сподобалася, вона змушує замислитися над глобальними проблемами світу - алкоголізмом, наркоманією, насиллям в сім'ї. При тому не лише фізичним, а й моральним. От тільки, на жаль, читати такі книги, не означає мати змогу щось змінити. Адже мені здається, що читають такі книги якраз таки нормальні люди. ⠀