Спочатку я читала цю книгу сама, в тиші, бо я вважала, що таким чином даю простір для голосу Шанель Міллер, я її слухаю. Потім я читала цю книгу вночі, потім весь день. Шанель Міллер змушувала мене плакати одним лише реченням, одним порухом її пам'яті я відчувала велику злість. Не було жодного разу, коли б я прочитала абзац і подумала, що ця інформація неважлива, що було б краще, аби хтось її видалив. Мені не треба було давати Шанель Міллер простір, щоб почути її, вона лише просила уваги до її слів, просила зробити висновки. Мені найбільше сподобалось, що окрім судового процесу, Шанель Міллер проводить нас крізь дні між, а також прямо зв'язує свої спогади з дитинства з її станом зараз. Ця книжка не лише про зґвалтування, вона про смерть, про скорботу, про несправедливість. Вона також про сімейну любов, про підтримку і духовну силу. У Міллер гарно виходять метафори, її внутрішній тон пливе легко та чітко, речення дістають серця і зажимають горло. У мене 38 анотацій з цієї книжкі, і я не можу вибрати одну, щоб закінчити свій відгук.