Дуже приємно читати. Текст, ніби мереживо, візерунчастий. Хотілося смакувати кожне речення, що я, власне, і робила, перечитуючи речення і абзаци по кілька разів.

Тема старезної бібліотеки, захованої у найвіддаленішому монастирі, населеному відлюдькуватими ченцями, вже відома в літературі, надто завдяки романові Умберто Еко "Ім'я рози". Одразу починаєш думати "про щось моторошне". Навіть обкладинка по-своєму натякає на таємницю: стилізований під середньовічний вітраж малюнок, заповнений приглушеними відтінками, притягує погляд - чистісіньке задоволення на такий дивитися. Власне, спочатку я чогось подібного й очікувала: молодий хлопець потрапляє до монастиря, з кожного куточка якого немов чигає небезпека, і кожний крок може виявитися мало не смертельним. Але натомість на мене чекав сюрприз: поділений навпіл роман. Перша його частина - вигаданий сюжет: художник відкриває для себе книжкову обитель і, переписуючи літери, які навіть не дуже добре читає, переосмислює своє існування, та ще й бачить, як услід за ним це роблять інші. Це не заважає йому бути одним із тих, хто категорично проти ідеї вікарія вивезти з абатства бодай одну книгу. Еге ж, те, що кілька століть створювалося в цих стінах - не той скарб, що можна віддати чужакові, аби той присвоїв його й завіз невідомо куди! Друга ж частина - радше сповідь. Авторка роздумує над тим, як міняється її власне життя, раз по раз повертаючись до таємничого монастиря в різному віці і спостерігаючи різні події навколо себе. Ці фрагменти неначе вирвані зі щоденника, і ти не завжди можеш зрозуміти: навіщо ділитися чимось настільки особистим з мільйонами інших людей, з яких не всі зможуть зрозуміти найменші порухи твоєї душі?... Домінік намагається уподобитися власному створеному образові: шукає в стінах будівлі, до якої спочатку не наважилася й підійти, своє натхнення. Мушу визнати, виходить доволі непогано.

"Книжкова обитель" Домінік Фортьє - книга про постання мистецьких шедеврів: від напіврозмитого тексту роману, до портрету, якого неможливо зректися, і аж до постання неперевершеного за химерністю задумів, їхніх утілень і творення нових проєктів замість знищених стихією дива, - абатства Монт-Сен-Мішель. Духовної місцини, котра поєднує авторку, монаха Роберта й художника-портретиста Елуа Леру. Абатство виступає як прихисток для стражденних: когось рятує після смерті коханої жінки, комусь повсякденні турботи про його добробут і культурно-духовне процвітання допомагає тамувати фізичний біль. Абатство приваблювало й приваблює відвідувачів: чи то легенди про його заснування тому сприяють, чи то його хистке й непевне становище посеред морських хвиль, що запросто перетворюють шлях до нього на складне випробування, а подекуди - і справжній ризик... Абатство - як прихисток старовинних книжок і знань, прихованих у них і доступних, напевне, найбільш утаємниченим. Персонажі "Книжкової обителі" поклоняються різним видам мистецтва, і жага творчості подекуди постає такою непереборною силою-пристрастю, що позбавляє співпричетних до акту мистецького творення спокою, сну й повсякденної рівноваги. Хтось творить портрет, дівчини, яку кохає понад усе; хтось плекає довершений сад, що стає взірцем для більшості вірян, монахів та й навіть інших духовно-релігійних осередків; хтось прагне написати книгу за ті куці години, доки спить новонароджене маля, чим дозволяє зануритися дорослому у світ фантазії, вигадки й мрії. Тут віднаходять гармонію й здобувають зцілення у творчості майже всі, або принаймні ті, хто найбільше того потребує!