Книга, що розкриває альтернативний світ книгоїдів, здається не прямо вказує нам на грішки людського світу. Швидкий та динамічний сюжет з нелінійною оповіддю, все це дарує нам досить гарну фентезі книгу на кілька вечорів.

Що робити, коли життя твоє визначене від народження? Коли чітко усталено, хто ти, що їси, за кого виходиш заміж, скільки дітей народжуєш, де живеш і доживаєш віку та й чи взагалі житимеш. Історія обертається навколо таємної групи людей, які буквально їдять книги, отримуючи разом з цим знання та досвід. Девон — наша головна героїня, член одного з найстаріших кланів книгоїдів, які повільно вироджуються. І зрозуміло, що її доля давно визначена. Але... Книга починається із того, що у героїні уже є п'ятирічний хлопчик із ненажерливим апетитом, і Девон робить для нього те, що любляча мати зробила б для своєї дитини — захищає та годує, от тільки є тут певна специфіка, бо малий харчується "інакше"... Наративна точка скаче між теперішнім і спогадами про минуле жінки, щоб зрозуміти більше про суспільство книгоїдів, а також чому героїні довелося вжити таких рішучих заходів, покинути затишне, багате життя, щоб приховати себе та свого сина. Історія постійно коливається між темрявою та дивовижною красою, є водночас інтригуюче химерною, але з досить огидними моментами. Світ віддає готикою північної Англії, такий же похмурий, брудний, жорстокий і персонажі в ньому є свого роду вампірами, що водночас знайомо, але й дуже в незвичній інтерпретації. Я, чесно не могла відірватися від сцен споживання книг. Для мене, саме цей кросовер і комбінація зробили книгу такою захоплюючою для читання. Свобода, любов, жертовність, материнство — були справді зображені справді зворушливо і чесно. Книга захоплива і дуже незвичайна. Раджу любителям жанру. @my_book_escape

«Книгоїди» в мене асоціюються з хамелеоном, що біжить по емендемсах, міняючи кольори: спочатку горор, потім – готичний роман, далі – сімейна драма, а лапка тягнеться до дарк фентезі. Через швидку зміну жанрів в жоден не встигаєш зануритися з головою, зате читається дуже швидко – вжух, і мінімум 50 сторінок за один підхід. Книга гарно підходить для подорожей та ситуацій, коли треба «перемотати» кілька годин, не маючись від бездіяльності. Історія знайомить із книгоїдами – істотами, що харчуються книжками і знаннями звідти. Книгоїди подібні до людей, тільки не відчувають холоду, бачать в темряві, а ще – серед них зрідка народжуються пожирачі свідомості. Таких традиційно знищували, аж поки в ХХ сторіччі не винайшли спеціальні таблетки. Головна героїня стала маніячкою, бо її дитя народилося пожирачем свідомості. В перервах між пошуком нових жертв (бажано – хороших і чесних людей, бо дитя переймає риси того, кого їсть) жінка вистежує свого родича, в якого є таблетки. Другою сюжетною гілкою тягнеться флешбек про дитинство головної героїні. Нам розказують, що вона виросла у старовинному маєтку в консервативній холодній родині, де їй з дитинства згодовували лише «правильну» літературу – казки про принцес. Виявляється, що жінки-книгоїдки – рідкість, і їхня доля – регулярно виходити заміж і народжувати, поки народжувалка не зітреться. Як на мене, книга підіймає забагато важливих тем (домашнє насилля, аб’юз, материнство, сімейні сценарії, під кінець –дрібка ЛГБТ), замість того, щоб сфокусуватися на чомусь і викрутити емоційність на максимум. Відмічу, що в авторки приємний стиль і гарно змальовані психологічно травмовані персонажі. За бажанням їх можна препарувати внутрішнім доктором Фройдом, вишукуючи Едіпові комплекси та компенсаторні механізми, і це робить історію глибшою, ніж на перший погляд. А ще в книзі є яскраві моменти, наприклад, описано, які на смак ті чи інші жанри книг. Мене несподівано зачепив епізод, де сину героїні згодували поляка, і він почав говорити польською (було кріпово), а героїня переймалася, що треба з’їсти польський розмовник, щоб знайти спільну мову з сином. Проте мені не хотілося співчувати головній героїні – бо крізь історію про матір, що робить усе для порятунку дитини, проступає сюжет про холоднокровну маніячку, що вбиває невинних людей (бо як дбайлива матуся згодує синові якогось негідника?). Здалося, що авторка вкладала алюзію на матір особливої дитини, яка попри все бореться за щастя. Але зробити дитину людоїдом, а матір – маніячкою, - це така собі реалізація. Загалом, не шкодую, що прочитала.