Навряд чи колись візьмуся читати Іліаду Гомера. І навіть якщо колись почну Улісса Джеймса Джойса - не впевнена, що здужаю його. Але гордо заношу собі до скарбнички прочитаних Енеїду та Московіаду. Що поробиш, якщо бурлескна сатира невеликих творах мені ближча до серця, ніж серйозні монументальні праці. У Московіаді маємо один день життя поета Отто фон Ф. у центрі імперії, що повільно розкладається. Крах імперії - це коли в гастрономах немає горілки, у пивнухах немає кухлів, а в «Дитячому світі» немає іграшок. Чи треба додавати, що в гуртожитку Московського літературного інституту, де мешкає головний герой, від літератури й сліду не залишилося? Свій день Отто фон Ф. починає зі спуску з сьомого поверху. І вниз він буде спускатися весь свій день. Спускатися й опускатися, вниз і ще нижче. Обирайте будь-яку літературну алюзію, яка вам більш до вподоби. А опинившись на самому дні, будь-хто шукатиме вихід. Отто фон Ф. теж його шукатиме. А ось чи знайде?.. Обирайте будь-яке значення фіналу, яке вам більше до душі. За звичай, я не люблю читати про радянський союз. На мене тоді накочується такий депресивний стан, що хоч криком кричи. Але п’яний угар, різноманітний секс, дотепні діалоги, внутрішні монологи головного героя з самим собою роблять цю книгу легкою для читання. Ця книга дуже зла. Вона химерна, абсурдна й бурлескна, але не хаотична, без сюжетних провисань і дір. Якщо в пивнусі на Фонвізіна напівп’яному Отто вручають напівживого сома, будьте певні: цей сом буде з ним увесь його день (їхній день?) і в найвлучніший момент таки вистрелить (випливе) та зіграє свою ключову роль. Втім, не варто забувати, що роман заявлено самим автором як роман жахів. Ще у 1992 році, на уламках імперії, що загинула в корчах, Андрухович передбачив: нічого, крім жахів, ця імперія та її нащадки світові не принесут.