Перше знайомство з автором і якось взагалі книга не зачепила. Я розумію, які важливі теми піднімає цей твір, наше можливе майбутнє, вихід ШІ за межі запрограмованого стану і відчуттів на противагу егоцентризму та невмінню бачити головне деяких людей. Але ну зовсім не було цікаво, перші пʼятдесят сторінок взагалі здалися дуже затягнутими та одноманітними. Мабуть, я вже занадто доросла для таких книжок, підліткам і молоді можна сміливо радити цю книгу, думаю сподобається багатьом.

Дуже сподобалось прочитання цієї книги, читалось легко та цікаво, але я не зовсім зрозуміла метафору (як мені здається) з сонцем. Можливо у когось є думки з цього приводу?

Книги цього автора я готова читати навіть нічого не знаючи про них. Мені достатньо прізвища на обкладинці, щоб розуміти - буде моцно. А ще я обожнюю антиутопії. Мабуть, це мій улюблений жанр. Тому ця історія була для мене якоюсь особливою, моєю. Прочитала її понад місяць тому, а герої та ситуації й досі постають перед очима. Навіть снилося кілька разів щось подібне, наче це вже я жила у цій книзі, серед похмурих пейзажів і мовчазних людей. Тільки поряд не було Клари. А у книзі була. У тому світі, який намалював автор, поряд із людьми живуть роботи-андроїди, які живляться сонячною енергією. Вони створені для дітей, щоб бути їм вірними друзями й помічниками. Роботи ці поділяються на типи і моделі, є новітні вдосконалені і трохи застарілі. Клара - не надто нова модель ШП (штучної подруги), але з-поміж усіх роботів вона особлива. У ній якимось чином виникають суто людські емоції, почуття, вона сама здатна приймати рішення. А ще Клара по-справжньому сонцезалежна. Вона навіть формує в собі щось на кшталт релігії, де бог - Сонце, і йому треба молитися, давати обітниці, приносити жертви. Заради "своєї" дівчинки Клара ладна пожертвувати собою, благаючи Сонце врятувати Джозі, яка є для ШП найдорожчою в світі. Окремо хочеться згадати систему поділу тамтешнього суспільства на піднесених і непіднесених. Наскільки я зрозуміла, піднесені - це ті, хто піддався генетичному редагуванню попри ризик захворіти і навіть померти (Джозі, у якої жила Клара, була дуже хвора внаслідок цього ГР, а сестра дівчинки взагалі померла, не витримавши процедури). Автор згадує піднесення і ГР кількома натяками, і нічого не пояснює, тому читачу доведеться здогадуватися про ці речі у міру власної уяви. Оце тепер думаю: як далеко ми від того, щоб отакі роботи стали компаньйонами самотнім людям, особливо хворим чи літнім? Чи хотіла б я жити з такою Кларою замість доживати в порожній квартирі у компанії кішки?