Соціальна поема «Катерина», є чи не найвідомішою у творчості Шевченка, і навіть тому, хто не читав її, якимось чином пропустивши у шкільній програмі, слова – "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями" – є досить відомими. Історія Катерини, як і інша поема Тараса Григоровича, про наймичку Ганну, покликана показати складну долю української жінки, чиї права того часу, по-суті нічого не вартували. Крім того, кожен вчинок дівчини залежав від думки суспільства – схвалить воно, чи навпаки, зацькує її. Щоправда, історія Ганни закінчується не так трагічно, як Катерини – перша все ж таки, розказує правду, і хоча б у фіналі, але отримує прощення і надіюсь, якийсь душевний спокій. Що ж, до Катерини, то вона стала справжньою жертвою нав’язаної суспільством моралі і правил поведінки. Звичайно, в-першу чергу, дівчина сама зробила неправильний крок, але ж зробила вона його за покликом серця, а не аби як. Хто ж винен в тому, що вона полюбила москаля, а він виявився не гідним її кохання. Як кажуть, – серцю не накажеш, – а тим паче серцю молодої дівчини. Як на мене, то досить не гідно вчинили батьки Катерини, вигнавши її з нагуляним онуком з дому, тим самим показавши, що думки сусідів та суспільства загалом, їм важливіші за рідну кров. Тим самим, Шевченко продемонстрував одну з негативних рис українського характеру. Адже, і зараз, коли вже від описуваних у творі часів, минуло два століття, такі ситуації трапляються, щоправда не так часто, як тоді. Схоже менталітет пересічного українця поволі трансформується, в залежності від змін і потреб самого суспільства. Переказувати сюжет поеми не має сенсу, всі ми знаємо його ще зі шкільних років, і якщо хтось захоче його оновити у пам’яті, то не витратить на це багато часу, адже як і більшість творів нашого Кобзаря, вона також не настільки довга, і при бажанні, прочитати її можна за якихось півгодини.