Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький) – письменник, один із найяскравіших представників реалізму в українській літературі. Прозаїк, драматург, етнограф-фольклорист. Народився 13 (25) листопада 1838 року у м. Стеблів Київської губернії, в родині священика. Навчався у Київській духовній семінарії (1853–1859), Київській духовній академії (1861–1865). Враження цього періоду життя покладені в основу роману «Хмари». Замість духовної кар’єри обрав педагогічну. Викладав російську словесність, а також історію та географію у Полтаві, Седлеці, Каліші, Кишиневі. У 1885 році, вийшовши у відставку, письменник оселився у Києві і надалі займався суто літературною діяльністю. Жив скромно. До останніх сил працював, щоб завершити свої твори. Помер 2 (15) квітня 1918 року у шпиталі для одиноких людей на Дегтярівці у Києві. Похований на Байковому кладовищі. Найважливіші прозові твори: «Дві московки» (1868), «Микола Джеря» (1876), «Хмари» (1874), «Кайдашева сім’я» (1879), «Афонський пройдисвіт» (1890), «Князь Єремія Вишневецький» (1897). 

«Кайдашева сім’я» одна із найяскравіших повістей української літератури, «Кайдашева сім’я», покликана розкрити трагедію села Наддніпрянщини у ХІХ столітті. Конфлікти усередині однієї колоритної (але якої ж типової!) родини зображені із гумором, проте добре ставлення до сварливих Кайдашів не перешкоджає автору безжально критикувати суспільний лад, спосіб організації життя громади, поведінку духовенства, які призводять до «змізеріння людського духу». Походеньки старого Омелька, сварки Мотрі і старої Кайдашихи, проща Мелашки й баби Палажки дотепер викликають сміх крізь сльози у читача. А отже, твір Івана Нечуя-Левицького витримав випробування часом, так само, як нікуди не поділися зачеплені у ньому проблеми. Ілюстратор книги Лєра Схемка.