Сум за союзом, за стилем життя, за викривленою історією, приправленою чимось "вєлікім" і багато іншої цікавої для кожного українця інформації у роботі хорватської дослідниці Славенки Дракуліч Авторка вкотре повертається до химерного досвіду країн Східної Європи, іронічно, глибоко та різко демонструє поляризовану європейську дійсність. Її яскрава та жива книжка пояснює нам і нас самих і те, яким може бути майбутнє України в ЄС. "Europe is still a divided continent. In the place of a fallen Berlin wall, there is a chasm between the East and the West", пише авторка, і на жаль, ми це можемо відчути в повній, мірі навіть зараз. Інформація зараз доступна, кордони відкриті, а полиці наповнені різноманітними товарами, та й можливості значно ширші. І хоч останні покоління не застали понять "дефіцити, черги, талони" в комуняцькому розумінні цих слів, і здається, що життя після розпаду союзу починається з нуля, це не так. Не дивно, адже наші батьки не бажають згадувати та говорити про соціалістичне минуле, бо все, чого вони в більшості хочуть – забути його. Якщо одні хочуть забути минуле, інші активно його переписують, то як дізнатися, що власне тоді відбувалося? Завдяки книзі, ми можемо привідкрити завісу часу і спробувати зрозуміти, що пішло "не так" в посткомуністичній сх.Європі. Разом з тим авторка знімає рожеві окуляри і намагається розвіяти ідеалізований образ Заходу Європи. Особливо після притоку іммігрантів у 2015 та 2016. Тут є есе про політику Віктора Орбана, і про питання балканізації регіону; про умовну позначку мешканців сх.Європи, що межує з відчуттям "вторинного класу" та питання сербських іммігрантів. Географія досить широка, тому книга є чудовим путівником для багатьох аспектів регіону. Актуальна для України частина книги обговорює співучасть, яку громадяни фашистських/комуністичних країн відчувають, рухаючи свою історію в майбутнє. Наприклад у Хорватії, де свого часу старі назви вулиць змінили, щоб відобразити зміну влади від комунізму до демократії. Відгук сумбурний, бо і враження максимально різні, кожне есе розкриває світ через призму не тільки колективного, а й дуже особистого.