Насамперед вимушений зазначити що це будуть мої суб'єктивні враження від прочитання даної книги. Мене дуже вразило що автор написала її в 19 років! Книга є справжньою класикою наукової літератури і є новаторською, піднімає важку тему моральної відповідальності людини за вчинені нею дії - навіть якщо це був чисто науковий експеримент щодо творення нового життя... Твір написаний цікаво і тримає в напрузі від початку і до самого кінця.

На момент написання авторці було всього 19 років. На створення роману її наштовхнув сон, в якому вона побачила молодого бідного вченого, який схилявся над подобою живої людину, яку сам же склав воєдино з різних частин. Хочу відверто сказати, що мені дуже шкода самого чудовиська. Його душевна розповідь, яка займає 6 розділів, пояснює всю його жорстокість. Можливо, навіть, виправдовує) Від допомагав по господарству людям, яких навіть не знав, жив у їх сарайчику, спостерігав за їхнім життям і був задоволений. До нього відкрив своє серце старий сліпий чоловік, який не бачив зовнішності чудовиська - це означає, що яким би він не був жахливим зовні, всередині в нього все ж була душа. Єдина людина, яка могла б стати для чудовиська другом- його творець - возненавидів свій же науковий витвір. Так, сам Віктор теж викликає співчуття, але в нього на протязі життя були і батьки, і зведена сестра, яка пізніше стала як коханою дівчиною, так і коханою дружиною, і менший брат, і друзі, і вчителі університету. В нього є можливість розвиватись, спілкуватись, в кінці кінців жити...просто жити відкрито. Чудовиська обмежений в таких можливостях.