Книга состоит из двух историй, которые развивались с разницей в несколько столетий и в разных странах, но переплетенных некоторыми персонажами. 14-летняя Джорджия остро переживает смерть матери. Она живет воспоминаниями о ней, о совместных поездках, разговорах, продолжает вести с ней внутренний диалог, и ей крайне сложно выбраться из своего состояния. Особенно яркими для нее являются воспоминания о совместной поездке в Италию, посещении музея и картинах итальянских живописцев, в частности, Франческо дель Косса, о жизни которого рассказывается во второй части книги. Все переживания, встречи и разговоры Джорджии подаются так, будто они имеют место только в ее голове, и сложно сказать, были ли они в реальности. В книге несколько страниц восхваляющих роман отзывов, но меня эта книга совсем не тронула. К тому же, меня обескураживает, когда большинство персонажей в произведении нетрадиционной сексуальной ориентации (здесь явно чувствуется влияние ориентации автора, стремящейся сделать всех героев по своему образцу). Вряд ли когда-то буду это перечитывать.

«Чи вартість митця вимірюється грошима? Ціна і вартість – чи це одне й те саме? Чи гроші – це ми? Чи ними міряється те, наскільки ми робимо те, що робить нас нами? І що значить «робимо»? Чи ми – те що ми робимо?» Найбільш неоднозначна книга з усіх що я читала. Чому так? Бо я половини навіть не зрозуміла про що, а ще тому що ця книга мені подобається так само, як і не подобається. Вона реально розпилює мене навпіл. А ще я уявлення не маю як Вам розповісти сюжет, щоб не накидати спойлерів. Книга поділена на дві частини рівно по 160 стр. кожна. Це ніби дві окремі історії, потік свідомості двох героїнь, але вони так тісно переплетені, що одне зайве слово і буде спойлер. Алі Сміт вважаться в однією з найкращих письменниць сьогодення. І вона справді майстер нової форми письма. А те як вона переплела сюжет піднявши цілу низку цікавих тем, просто браво. В цій історії і про втрату близьких людей, і про фемінізм, про плин історії і те як люди залишають свій слід, або ж зникають і ніхто їх не пам’ятає. Теми які мені особисто не зайшли: про мистецтво (нічого в цьому не тямлю) і про лесбійську любов (не дано зрозуміти). Джордж втратила свою маму, у неї сильна депресія і вона ходить до шкільного психолога. Її історія – це спогади про маму (дуже незвичайну жінку) і те як вона намагається жити далі. А от історія про художницю з минулого, мене якось не дуже пройняла.