Досить-таки розповсюдженим є твердження, що дитинство - це пора безтурботного щастя, однак, на жаль, далеко не всі діти можуть сповна насолоджуватися юними роками, адже деяким малюкам радіти життю заважає інвалідність. Дізнавшись про важку хворобу, навіть дорослі іноді опускають руки. А чи замислювалися Ви хоча б на мить, що значить бути дитиною-інвалідом, через який фізичний і моральний біль кожного дня доводиться проходити хворій маленькій людині? У книзі під назвою "Я все зможу. Живи та вчись" яскраво змальовуються будні дитини, яка через свої фізичні вади змушена постійно сидіти в інвалідному візку. У той час, коли інші діти стрибають, бігають і більшість вільного часу витрачають на розваги, хлопчик і вдома, і у школі, і навіть у ванній кімнаті не в змозі покинути своє крісло. Тож, не дивно, що у дитячому колективі до нього ставляться з обережністю і майже ніколи не запрошують до веселої гри (може бояться, що хворий травмується, а може думають, що він заразний). Попри біль самотності головний герой не впадає у відчай і вміє знаходити позитив навіть у зовсім безрадісній реальності (наприклад, радіє, що в нього гарний блакитний візок із лампочками на колесах), однак мрія залишається незмінною: понад усе хлопчина мріє довести, що він такий же, як усі, і знайти справжніх друзів...