Ця книга це немов зустріч з людиною, яка спочатку є незнайомцем, чия історія торкнулась вашого серця, апід кінець зʼявʼється відчуття, що ти зустріву своєму життя людину з дуже світлим і теплим серцем, яка на жаль потрапила в дуже темний світ. Я нічого не знав про автора до вторгнення, але тепер після прочитання, я ніколи не забуду його імені і його світла. Я буду памʼятати не його історія смерті, а його світлу душу, що творила, любила і надихалась, навіть у найтемніші часи. Хотілось би, щоб по більше людей прочитали цю книгу.

Думаю, до багатьох книг можна сказати, що ставлення в людей завжди буде різним. Комусь сподобається сюжет, комусь не буде імпонувати головний герой і т.д. Але так не можна сказати про щоденник Володимира Вакуленка. Він, якщо і не сподобається кожному, то точно відгукнеться в серці. Особисто для мене книга “Я перетворююсь...” стала ключовим (центральним) текстом 2024 року, який я мала на меті купити декілька місяців (але постійно не вдавалося знайти її). Я вважаю, що цю книгу повинен прочитати кожен українець (і не тільки). Її потрібно читати тим, хто і справді хоче побачити справжні реалії війни, хто готовий зрозуміти жахливу картину окупації. Винищення росіянами звичайних цивільних людей, намагання стерти нашу культуру(тут я маю на увазі тих культурних діячів, які стали жертвами розстрілів “Нове Розстріляне відродження”, це безпосередньо про самого Володимира Володимировича). Мені імпонує позиція автора, його сміливість, простота та чесність перед публікою, перед своїми читачами. Він взяв на себе тяжку ношу, передати ці всі емоції/події на папері та зберегти їх від окупантів. На жаль, письменнику не вдалося вижити у цій великій “убивчій машині”. Але поки ми будемо пам’ятати, поки ми будемо читати його щоденник - Володимир Вакуленко буде жити, так само як і його слово. Залишайтеся свідомими українцями, не забувайте, що заповів нам Володимир!