Народження. Пізнання. Спадок. Дружба. Співзалежність. Конкуренція. Змагання. Лідерство. Бізнес. Любов. Кохання. Суперництво. Натхнення. Професія. Покликання. Шлюб. Діти. Зрада. Боротьба. Сумніви. Вибір. Радість. Втрата. Віднайдення. Життя. Смерть. Життя. Нарешті дочекалася останньої частини неаполітанського квартету про "Мою неймовірну подругу". Цього року вийшло аж цілих дві частини. Але краще якби вони виходили усі за порядком, бо з роками смаки змінюються, та і завершення історії хочеться дізнатися якомога швидше. Той випадок, коли читаючи не можеш стати ні на сторону Ліли, ні на сторону Елени, бо що одна, що друга чудили кожна по-своєму. Такі були італійські пристрасті))) Але, проте, авторка передала життя таким, яким воно було в головних героїв, вони були дуже живі й не відчувалося, що читаєш книжку, а думаєш про їх характер і що б ти вибрала на їхньому місці. То така виключно жіноча мелодраматична книжка. Хоча, цікаво чи хтось з хлопців її прочитав?! Красиві художні обкладинки в усіх чотирьох частинах.

Нарешті дочитана четверта частина "Неаполітанського квартету" під назвою "Історія втраченої дитини". Мабуть, це потрібно написати у відгуку під першою книгою, але загальне враження отримуєш лише зараз. Для тих, хто береться за квартет необхідно налаштуватись на літопис життя головної героїні та оповідачки Лену та пронесена через чотири книги і все її життя щира, конкурентна, заклята дружба, що триває з дитинства, з Лілою. Жіночій дружбі з усіма її гранями і присвячена книга. Читається легко, іноді не можеш дочекатися того часу, коли візьмешся за книгу, інколи - просто змушуєш себе читати, бо вже взявся за цю справу. Тотальний реалізм з побутовими дрібницями, проблемами, невдачами, бідами, хворобами, смертями, до того ж надто як для мене деталізовано. Можливо, в цьому квартет і привабливий, хоча як для мене вже занадто було того буденного, бо у кожного є це у власному житті, а з літературою хочеться перенесення в інше життя, в інші реалії, світи. Закривши книгу, після прочитаної останньої сторінки, огорнув сум. Таке відчуття залишилось домінуючим, це скоріше через те, що закінчується остання книга заходом життя героїнь, як і в житті це період у більшості не сповнений перспектив, надій, енергії, все йде до завершення. Моментами, читаючи, було відчуття, що дарма взялась за квартет, втім зараз розумію, що однозначно час не витрачений дарма. Перша і остання частини читаються на одному подиху, друга і третя надто розтягнуті та місцями нуднуваті, тоді треба трохи себе пересилити.

Я в черговий раз не перестаю дивуватися як у Ферранте вийшло створити, здавалося б зі звичайної історії подруг, їх дитинства, юності та дорослішання, труднощів і перипетій з якими дівчата стикалися на своєму життєвому шляху, з їх відносин яки долають різні етапи то прийняття, то ненависті та заздрості, такий приголомшливий роман! Читаючи цей цикл, не перестаєш дивуватися різким сюжетним поворотам, часом дратівної поведінки кожного героя, але вони тримають тебе і не відпускають, чому? Мені здається тому що вся ця історія страшенно схожа на реальне життя! Я спочатку ненавиділа Лілу, її нетактовність, нахабство. Якщо другій книзі вона мене дивувала, то в третій розчарувала, хоча потім вона все-таки здалася мені тямущою жінкою, з живим розумом. В той момент коли на Лену я з першої книги сподівалася, вона здавалася мені самою адекватною та вихованою, вона докладала шалених зусиль, щоб вибратися зі свого району та стати іншою людиною, спочатку на заздрість подрузі, потім вже для себе. А за підсумком мене цей персонаж розчарував! Вона по праву хоч і добилася здаватися б більше, залишилася просто тінню, слабкою та відомою. Я залишилася рада що, познайомилася з історією неаполітанського квартету. Це була захоплююча подорож і приголомшливий фінал! Автор не просто написала історію, вона наповнила життям кожного з персонажів, наділила характером та емоціями. Браво!