"Історія втечі та повернення" - третя книга у серії "Неаполітанський квартет" таємничої італійської письменниці Елени Ферранте. Я страшенно люблю як пише Ферранте і мені дуже сподобалися попередні дві книги в серії, але з цією в мене виник якийсь особливий зв'язок. Мабуть, це через те, що головні героїні "Історії втечі та повернення" найближчі до мене за віком - їм тут 25-30 років, мені якісь їхні проблеми і переживання видавалися певним чином близькими і зрозумілими. Отже, історія продовжується. Елена виходить заміж за перспективного юнака, її книгу перекладають у інших країнах, вона полишила свій квартал у Неаполі, як вони і мріяли колись разом із Лілою, але вона все одно почувається незадоволеною. Ліла ж, полишивши сімейне життя зі Стефано, переїздить у квартал у Неаполі, який, здається, ще гірший за її рідний. Вона важко працює, але не здається попри труднощі. Це дуже своєрідна і особлива дружба: молоді жінки не можуть благополучно функціонувати разом, не ранячи почуттів одна одної, але й нарізно також не можуть. Чудова, дуже емоційна і гарно написана проза Ферранте заворожує і змушує гортати сторінку за сторінкою, забувши про час.

Не скажу, що третя книга найкраща в серії. Можливо, це дуже суб’єктивне враження, але поясню чому. По-перше, сюжет розгортається в часи, коли Італію накриває хвиля боротьби між комуністами і фашистами. Старі друзі Лену – Пасквале і Енцо стають членами соціалістичної партії і понад половину книги присвячено їхнім промовам і планам як захистити трудящих. По-друге, сама Лену. Тут вона описана як автор популярної книги, молода дружина, новоспечена мати. Здавалось би, це успіх вкупі із жіночим щастям, чого ще хотіти? Але ні, вона розвиває самокритику, шукає власні недоліки, порівнює себе з Лілою. Мене таке відверто дратувало. Може і справді, її життя не було таким ідеальним, яким здавалось для мешканців старого району, але тим не менш, Елені було страшенно нудно. І ближче до кінця книги вона знайде спосіб розвіяти нудьгу – з Ніно. Ліли в цій частині мало, якщо перші дві книги були присвячені саме їй, то третя – це історія Лену. Попри те, що вона мені завжди симпатизувала більше, не можу сказати, що її оповідь мені відгукнулася. Можливо, цю книгу слід розглядати в контексті цілісної історії, і ймовірно що події, описані тут, матимуть вплив на подальше життя в четвертій книзі. Тому читатиму далі.

Нарешті третій частині квартету Елена Ферранте "Історія втечі та повернення" можна поставити done. Тривало по часу читаються серії книг. Третя частина таки здивувала. У третій частині вже більше уваги приділено політично-суспільній атмосфері, яка панувала в той час в Італії. Скоріше це пов'язано з досягненням героїнь соціально активного віку. Трохи нуднувато було читати моменти, де описувався комуністичний рух, виступи та дії на захист робітників на заводах і фабриках, протистояння з фашистами. В епіцентрі таких подій опинились і героїні: Ліла - у скруті, а Лені - рятівниця. На захист Ліли, яка на певний час стала робітничим класом: вона працювала м'ясокомбінаті, стала її давня подруга, оповідачка Лену. Письменниця перетворилась на той час на журналістку і писала розгромні статті, що принесли перемогу. У цій частині у професійному плані ваги успішності перейшли на бік Ліли, згодом вона почала займатись програмуванням, доходи різко зросли. А Лену завагітніла і народила вдруге, була поглинута мамськими справами і геть закинула письменницьке ремесло. До речі, у книгах багато уваги автор приділяє описам буднів матерів, при тому геть не чепурних, а реальних з проблемами, втомою, безсиллям, провалами. Це виглядає більш привабливо, бо правдиво. Хоча Лену все ж повертається до кар'єри, тепер вона береться за дещо феміністичні дослідження і опановує публіцистику. А от щодо здивування, то тиха, поміркована, розмірена Лену виявилась з перчинкою. Вона не злякалась заради почуттів, що тривають з юнацьких років, навіть зруйнувати родину. Читайте, у кінці буде гаряче і зашкально щодо почуттів та емоцій героїв і знову правдиво описано як люди розлучаються, геть не інтелігентно.