Вирішила прочитати нову книгу в сфері медицини, написану лікарем-нейрохірургом. Та поставила собі завдання зробити усе до Нового року, з моїм швидким графіком. Медицина - це саме та сфера, яку треба розвивати, так як немає нічого більш цінного за здоров'я. Досить цікаві розповіді головного героя про його працю, різні пригоди на ній та трохи особистого життя. Взагалі, на мій погляд, важливо зануритися в інші професії, щоб краще розуміти саме життя. Рекомендую для тих, хто не боїться опису операцій, відвертих подробиць, взагалі скальпеля та втручання в тіло людини.

Доктор Марш - справжній представник свого виду, нейрохірург. Такі лікарі по черзі добрі, дратівливі, зухвалі, сміливі, зарозумілі, блискучі, одержимі, вселяють трепет і самотні. Зазвичай вони закінчували медичну школу краще за всіх. У багатьох лікарнях є чимало педіатрів, реаніматологів та терапевтів, але у них є тільки один нейрохірург. Навіть серед лікарів, скупчення розумних ботаніків, вони стоять осторонь. Їх зарозумілість незаперечна. Генрі Марш розповідає, як він застряг в черзі в продуктовому магазині, і з роздратуванням думає, що ніхто з них не може зробити те, що він тільки що зробив сьогодні, так чому ж він повинен чекати позаду них? Суспільству, як льотчикам-винищувачам або спецназівцям, такі люди не до душі, але, коли вони нам потрібні, вони потрібні нам відчайдушно. І вони нам завжди потрібні.

До останнього вагалася, яку оцінку ставити цій книжці, і найвищу все ж не змогла. Вона чудова, але перечитувати “Історії…” Марша я навряд буду. І це одночасно і плюс, і мінус - говорячи про цю книжку. Генрі Марш ділиться своїми спогадами про роботу нейрохірурга, пускає читача за свій стіл та дозволяє зсередини дізнатись, як воно - бути відповідальним за майбутнє життя людини, яка сидить перед тобою. Це збірка історій - інколи вони викликали посмішку, інколи - щемкий сум. Інколи злість на бюрократію, яка і у Великобританії існує та панує в медичній системі. З перших сторінок я почала діагностувати собі пухлини мозку :), але згодом змусила себе перестати це робити і дещо емоційно відсторонилась від того, про що пише Марш - інакше б не дочитала. Якщо чесно, взагалі намагалась прочитати її за раз, але не вийшло - і я зрозуміла, чому так поспішала у читанні, коли взяла її до рук вдруге і (мені лишалась третина) просто хотіла, щоб книжка швидше закінчилась. Вона чудова, добра і світла, сумна і сповнена сили. Просто ця книжка - не для мене. Читати про хвороби для мене - занадто. Про помилки лікарів - не можу. Я знаю, що це люди. Але я не готова про це читати і пам’ятати, бо якщо колись потраплю на операцію, мені потрібна віра в свого лікаря, а Марш гарно заземляє в цьому плані. Проте написана вона чудово, і я вірю, що якщо вам цікаво стати ближчим до людей у білих халатах (а я-таки стала), то читати буде цікаво. Ця книжка такою і є - цікавою, просто я дещо слабкодуха.