Все-таки класична література – є класичною літературою. Сучасна література, багато в чому потребує цікавого сюжету. А тем для його народження й подальшого розвитку зараз не бракує. До того ж є ціла індустрія книговидання, яка попіклується про поправки, переробки та доробки самої теми роману чи повісті. Коректура не тільки тексту, а й сюжету. Потім докладуть свою руку художники та оформлювачі обкладинки книжки та іі середини. Потім з’являться рекламні агенти, які спонукають зацікавити читачів цієї новинкою та врешті решт придбати її. Як правило в кінці роману будуть написані подяки автора різним людям, багато з яких це представники видавництв та інші зацікавлені люди. Все це й непогано… Але на перше місце виходить майстерність (не тривіальність) самого сюжету. Дуже мало місця буде приділено описам природи, почуттів. Читаючи твори Марка Вовчка, ти неначе пірнаєш в чисту річку. Ти відчуваєш все дуже сильно. Ти неначе слухаєш оповідки розказані старими оповідачами (бабусями й дідусями), які вони оповідають невимовною легкою мовою. Це наче проза в віршах. І хоча ці сюжети з народного життя селян тих років не мають такою вигадки й швидкості в змінах, не мають крутих поворотів, як сучасні твори, але завдячуючи мові та структурі цих оповідок, вони займають своє належне місце в українській класичній літературі.