Читала відгуки що це весела проза, від якої не можеш зупинитися сміятися. Всі 120 сторінок мені було нудно, я навіть не посміхнулась. Я звичайно не проти таких сцен 18+ у книзі, але ну я їх не розуміла. А вся книга побудована саме на них. Мені не було соромно, але і не смішно. Не бачила у цьому нічого смішного. Десь читала що ця книга не подобається тільки віруючи і праведним людям. Я не вважаю себе такою, але мені вона ну взагалі не зайшла. Три різні людини: українка, француз і кореєць затіяли, якщо можна так сказати, любовні ігри. Події відбувалися у Японії. І якщо все починалось мило і цікаво, то закінчилось чимось не зрозумілим. Цікавого сюжету я не побачила, розкриття персонажів теж. Мені взагалі здалося ці жарти, особливо над корейцем, навіть трішки жорстокими. Не розумію, як з цього можна сміятися. Поставила 2 бали, тільки із за стилю написання. Єдине, що сподобалося це те, як розповідає автор.

Якщо хочете плакати від сміху, та не просто плакати, а ридати, - тоді "Ієрогліф кохання" - це те що потрібно. Дуже багато гумору, приправленого східними спеціями, коханням, легкою еротикою та життєвими курйозами. Цікаво та весело спостерігати за екзотичними українсько-французькими стосунками, приправленими щедрим азійьским перчиком та вибухом емоцій, кохання та гумору. Гарна робота, їжа, компанія та секс - що ще для щастя потрібно на чужині? А ви як думаєте? Але якщо Ви ханжа, ця історія точно не для Вас. Як і інші романи Люби Клименко