Коли купувала цю книжку, трохи вагалась, чи буде вона ще актуальною, враховуючи, що написана вона була до повномасштабної вторгнення Росії. Бо ж ми вже усі мали побачити і зрозуміти, що РФ - то є ворог, з яким ми боремось уже давно, і все наче стало кришталево ясно, про що вже далі говорити. Але попри досвід читання уже декількох видань про інформаційну війну, яку Росія веде проти нас навіть не з 2014, а набагато раніше, я не усвідомлювала, наскільки ж масштабною вона була увесь цей час. Наскільки ж ми були сліпі, наскільки ж глибоко проник російський вплив і скільки ж часу він нас труїв… І продовжує це робити досі. Як ми могли це пропустити? Ця книга - наче той останній пазл, що склав картинку докупи, і масштаб катастрофи, яка майже сталась, жахає. І якщо говорити про сучасний український нон-фікшн - це одна з тих книжок, яку має прочитати кожен українець, на мою скромну думку.

Вважаю, що це просто неперевершене знайомство з геніальною жінкою нашої літератури! Оксана Забужко. Я боялась її тихо, боялась читати хоча б щось, бо боялась не зрозуміти, не осягнути. Дарма. І стиль, і манера спокушають читати далі творіння письменниці. "І знов я влізаю в танк..." - це добірка есеїв, інтерв'ю авторки у різні періоди. Вражають певні застереження і, мабуть, навіть передбачення пані Оксани щодо війни. Правда, вона не очікувала повномасштабного вторгнення, як я зрозуміла. Захоплює те, як добре Забужко володіє історичними фактами, та навіть не це, а як вона оперує ними, як поводить паралелі і простежує всі ті причинно-наслідкові пропагандистські зв'язки. Про вплив на нашу літературу, про виживання книжкового ринку як такого. Про те, що внє палітікі ми ніколи не могли бути. Трохи про те, чому Франція так тісно пов'язана з Росією. Звісно, це погляди авторки, але мимоволі віриться, що так воно і є. ...і не лише про це. Щиро рекомендую книжку ,особливо ,якщо ви, як і я, лише планували познайомитись з творчістю Оксани Забужко.

Книга про інформаційну війну України з Росією. Книга, читаючи яку можна дізнатися багато нового і цікавого. Книга, читаючи яку доводиться зупинятись і гуглити. Люблю такі книги! Знаєте, як ото "Маятник Фуко" читаєш і щоб розібратись треба зупинятись і гуглити прочитане. Особисто мені був корисним фільм "The Soviet story" Едвінса Шноре (не залишить байдужим нікого!) про який дізнався з книжки, було корисним відсилання до Джесіки Аро (сумно що її книжка не перекладена українською!), до Пітера Померанцева (тимчасово припинив читання і переключився на його "Це НЕ пропаганду", яка розповіла і про чотириповерховий будинок на вул.Савушкіна, 55, і про Люду Савчук, і про ту ж Джесіку Аро...і взагалі відкрила очі на сучасний світ!). Цікаві есе Оксани Стефанівни про Донбас, шістдесятників, "будинок Булгакова", Світлану Алексієвич, чому Україна не Білорусь і, найголовніше, за що українцям не соромно на відміну від французів. Звісно це не все, що є тут а лиш те, що тронуло мене) В цілому дуже актуальна книжка, дуже раджу!!